Архангел, як і кожного року напередодні Різдва, з’явився перед Богом із традиційною доповіддю. У цьому ритуалі не було нічого урочистого — просто звичка, що повторювалася століттями.
— Які новини, Гавріїле? — запитав Бог, дивлячись кудись далеко, за межі часу й простору.
— В цілому, без суттєвих змін, — відповів архангел. — Люди, як і раніше, кохають і зраджують, сміються й плачуть, сваряться та миряться, ненавидять, мстяться один одному, співчувають і вбивають. Усе це, як не дивно, може поєднуватися в одній людині. Світ дедалі ближче підходить до Великої війни — тієї, що зробить нещасними мільйони. І, здається, цей процес уже неможливо зупинити. Хіба що Ти втрутишся…
Бог ледь помітно похитав головою.
— Я не можу. Ти ж знаєш.
— Так, свобода волі і всі супутні наслідки, — зітхнув Гавріїл. — Шкода.
Архангел замовк, і кілька миттєвостей між ними панувала тиша. Зрештою, Бог сам порушив її:
— А про що люди просять перед Різдвом цього року?
— Загалом, нічого нового. Найчастіше — здоров’я, багатства й щастя для себе та своїх родин. Діти мріють про іграшки й солодощі, дорослі — про кохання, стабільність і гроші. Але інколи трапляються дуже дивні прохання…
— Наприклад?
—Є один молодий хлопець із Норвегії. Він не просить нічого для себе. Він хоче… зробити подарунок Тобі.
Бог уперше за довгий час усміхнувся.
— Подарунок? Мені? Це вже справді цікаво…
Відредаговано: 07.01.2026