І

~Перше кохання у Київському метро~

Метро Києва — це особливе місце. Щодня через його тунелі проходять мільйони історій: коротких, як мить, і довгих, що тягнуться на роки. Для Насті метро було частиною буденності. Щоранку вона сідала на "Лівобережній" і їхала на пари в університет. Насті було вісімнадцять, – чудовий вік, – її життя крутилося довкола навчання, друзів і музики, що кожного дня грала в навушниках. Дівчині подобалося спостерігати за людьми, за їх емоціями. Кожна зупинка, кожне обличчя — маленький уривок чиєїсь книги життя, який вона може побачити лише на мить. 

Одного прохолодного жовтневого ранку Настя, як і завжди їхала в метро й помітила хлопця. Він з'явився раптово на станції "Майдан Незалежності", ніби з іншого світу. Високий, з темним волоссям, трохи скуйовдженим після вітру, він пройшов і стов у кутку вагона, тримаючи в руках книжку. Здавалося, весь шум метро до нього не доходив. Не часто можна побачити такого красунчика з книжкою в руках. 

Спочатку вона намагалася не звертати уваги, але його зосередженість її зачарувала. У той момент Настя навіть пошкодувала, що не читає більше паперових книжок, а лише слухає аудіо. Її улюблена музика у навушниках здавалася тепер чимось банальним й не цікавим. За мить хлопець вже не дивився в книжку, а так само, блукав очима по вагону. Їхні погляди зустрілися, і серце дівчини забилося сильніше. На наступній станції цей красунчик зійшов і Настя знову залишилася “сама”. 

Наступного ранку вона знову його побачила. Цього разу ближче. Він зайшов у вагон на "Хрещатику" і став біля дверей, а вона сиділа навпроти. Настя ніяково відвела погляд, коли їхні очі знову зустрілися, але серце її вже калатало, як шалене. Дівчина дуже хотіла заговорити з ним, почути його голос, але вона була надто сором’язлива, щоб щось сказати.

День за днем їхні маршрути збігалися. Вона все більше почала мріяти про розмову, хоча не наважувалася навіть підійти. Настя жила на лівому березі, а він, здається, їздив з правого, бо щоразу заходив у вагон на "Хрещатику". Вона гадала, хто він і куди їде.

Одного разу у вагоні стало людно. Настя притулилася до дверей, а хлопець стояв так близько, що вона відчувала запах його парфумів — свіжий і трохи гіркуватий. Їй здалося, що він хоче щось сказати. Але на станції "Театральна" він вийшов, і її надія розчинилася в шумі.

Її друзі сміялися, коли вона розповідала їм про загадкового хлопця з книжкою і їх регулярні зустрічі.

— Настя, може, ти вже щось зробиш? — наполягала її подруга Катя. — Напиши записку чи просто підійди до нього. Що складного? 

Легко їй казати. Після довгих роздумів Настя вирішила все ж таки написати записку. Вона ретельно вибирала слова, щоб не звучати надто банально:

"Привіт! Мені дуже цікаво, що ти читаєш щоранку. Це виглядає так незвично! Якщо ти не проти, я б хотіла дізнатися тебе краще."

Настя сховала записку в кишеню куртки й терпляче чекала нагоди. І ось одного ранку вона наважилася. Поки хлопець на мить відійшов від свого звичного місця, Настя поклала записку на сидіння, а потім поспішила вийти на "Золотих воротах". Серце шалено калатало, та дороги назад вже не було. Записка віддана адресату, залишається чекати