Туман втраченої реальності

Глава 11

Доброго ранку, та яке воно добре? Мій ранок почався тим, що я прокинулася на підлозі. Напевно, я упала під час сну. Привела себе до ладу й попрямувала на палубу. «Ну, що, Дейзі, потрібно починати роботу. Чим скоріш почнеш, чим раніше закінчиш». Дзинь-дзинь- звук склянок, вже потрібно йти на обід. У каюті зібралася уся команда. Послухав усіх присутніх, ми почали трапезу. Поївши, уся команда почала розходитися, збиравшись вже піти, далі робити, як мене зупинив голос позаду:

-Дейзі, ти не можеш зостатися, мені потрібно тобі щось сказати.

Повернувшись я зустріла погляд Себестьяна..

-Дейзі - капітан встав зі свого місця та підійшов до мене.

-Ми сьогодні повинні доплисти до кінця світу.. Твоя задача, що тобі потрібно зробити!?

-Мені потрібно знищити меч. На кінці світу.

-Добре, я зрозумів. Бережи себе, Дейзі..

-Добре

Увесь час до вечера, я відпочивала , набиралась сил...

Я вийшла на палубу й зустріла на горизонті острів...

Мене відправили на цей острів.

Озирнувшись довкола я пішла за мечем. Ось він, його зосталося тільки знищити..

Кинув його у лаву, де був вулкан.. я повернвлася....

Повернутися у свій час, вмене не вийшло.. тому я живу тут. Мандрую на кораблі разом зі своїми друзями.. Мені не хочеться вже повертатися. Бо тільки тут я зустріла свою сім'ю.. Свою родину.. Все буде добре.

Таємна нота

Подобається

#1894 в Молодіжна проза
#790 в Підліткова проза
#4397 в Фентезі

У тексті є: кохання, корабель, море туман

Відредаговано: 22.01.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись