Глава 10

Ми з командою пливемо на кінець світу цілих 3 дня. Все таке як в перші дні моїх пригод, але розумію що це не так.. Тоді я не розуміла хто я така і навіщо я тут, але зараз я розумію що мені потрібно врятувати світ від уламку світу живих та мертвих...
Стоячи на палубі та вдивлачись у горизонт я і не помітила як Себастьян   підійшов позаду:
-Як в тебе справи??- ледве чутно запитав він у мене.
-В мене-зробив паузу, відповіла:- В мене все добре..
Повернувши до нього, я запитала:
- А у тебе??
-В мене, в мене все теж гарно...Яка сьогодні красива луна, правда??
-Така красива, що можно вмерти...
Я думаю що ми з Себастьяном зрозуміли один одного без слів...
Зранку кожен займався своїми справами, я сиділа у каюті капітана й слідкувала за Себастьяном, удвох ми вирішали куди нам пливти, я познайомила Себастьяна з духами, вони нам сказали, що потрібно шукати карту!!!! І що вона знаходиться у Північній Америці, спасибі духам, тепер ми пливемо до Америки. Цікаво, які ще пригоди мене чекають???
-Дейзі, ти тут??- гукав капітан
-Пробач, відволіклася.
-В тебе все гаразд??- сказав він підходячи ближче до мене.
-В мене??-пауза: в мене все гаразд.- відповіла я.
- може ти підеш відпочинеш?? 
-Ні я не піду...
Але через 5 хвилин я вже  лежала у ліжку, а Себастьян розповідав мені про свої пригоди, не помітивши я поринула у сон під історії капітана.....
Я прокинулась від того, що всі кудись бігали, вийшовши на палубу, я зрозуміла що  йде туман..
Корабель почало колихати у різні  боки, вітер піднявся, стояти на палубі було важко. Туман наближався все ближче і ближче.Вже було видно мерців, які стрибали за борт судна й плили до нас, наш корабель додав швидкості  й ми помчали з цього туману, але не встигли, мерці почали збиратися на судно.Команда відбивалася від них, але в одну мить усі мерці зникли, а з'явилися, мої батьки??Моя мати була якась не така?? Її очі були темні, а обличчя було таке зле, темне, якесь не живе, вона підійшла до мене і сказала мені:
-Ти, ти образила мене!Я відмовилася від діда та його магічних здібностей. А ти, а ти прийняла їх, тепер ти не моя донька!!!- з злостю сказала вона мені.
Мені стало боляче від цих слів...Тільки я хотіла відповісти їй, як мій батько, сказав:
-Ти нам не потрібна!
Мені було дуже боляче від цих слів,  подивившись їм в очі, я зрозуміла, це не мої батьки, це галюцинації туману!! Набравши сміливості, я відповіла їм:
-Добре, я не ваша донька-Спокійно говорила я, додав: - Бо ви не мої батьки!!
І в цю хвилину, зникли мої батьки і я побачила корабель та команду, яка була під магією туману. Першого кого я побачила, це був Себастьян, він  щось говорив стоячи на палубі біля штурвалу.Підійшовши ближче до нього, я побачила його галюцинації:
Біля нього стояла дівчина, років 17, вона була дуже схожа на нього, але її очі були темні,як і в моїх батьків, хто вона така?? Його сестра чи донька???Вона підійшла до нього ближче, і заговорила:
-Це ти,  ти, винний у моєї смерті!!!Якщо ти б не пішов у свої далекі пригоди, а посидів зі мною коли мати пішла на роботу, все було гаразд!!
-Софі, ти сама винна, зникни!!- сказав він.
Була видно як боляче говорити  йому ці слова, галюцинації почали зникати з мене та Себастьяна. Ми  з Себастьяном переглянулися й  пішли спасати інших учасників команди. Далі в нас був Джекі, у нього були галюцинації про його батька . Ми допомогли Джекі боротися з галюцинації пішли далі спасати команду. На спасіння команда ли втратили багато часу, але через 3 години вся команда стояла на палубі а корабель відплив від цього страшного туману. Тепер на шлях йде до північної Америки, я зрозуміла десь потрібно шукати карту, поговоривши з духами вона мені розповіли що там був старий храм, в якому повинна бути карта до кінця світу ,цей храм можна знайти за допомогою магії , коли ми будемо на цьому материку вони почують куди нам іти, мені дуже приємно що вся команда мені допомагає ,за цей час вони стали мені моєю родиною Я й не знаю як далі буду жити без них, без моря, без цікавих пригод. Увечері ми з моєю командою посідали вечеряти, повечерявши ми слухали історії з життя команди. Після ввечері я пішла до своєї каюти,  переодягнулася й вже лягла у ліжко, як почула стук у двері каюти, вставши з ліжка, я відкрила їх, переді мною стояв капітан судна, мовчки пройшовши до середини каюти він присів на стілець:
-Ти бачила мох галюцинації??- строго  сказав він мені.
Ну почалося!! Чого не можна просто забути цю ситуацію.
-Не твоя справа!-відповіла я, додав: -так, бачила, все я можу спати?
-Хто тебе просив спасати мене??- відповів він, стаючи зі стільця та виходячи:-Надобраніч...
-Надо-він вже уйшов, чутно здохнув, я сіла на ліжко. Посидів хвилини 3, я лягла, засинаючи я думала, що все ж не правильно поступила з капітаном, завтра потрібно попросити пробачення...

Пробачте, що так довго не було глави, слідуча глава буде у вівторок, завтра глава   ОНС( моя 2 книга)💓♥️