Глава 7

Ось і минуло багато часу? Я загубилася з рахунку іноді здається що день триває як година, а іноді день так триває місяць.... Сьогодні день стартував з того що я впала з ліжка. Ні, звичайно, я часто падала з неї, але цього разу болючіше. Чи мені здається? Переодягнувшись я вийшла на вулицю, швидко знайшовши щось перекусити, я вирушила на урок, перекушуючи дорогою. Дорогою я йшла біля копальні, вирішивши попити, в кущах я почула шум, шипіння. Почекавши поки таємничий звір не здасться, ось ось трава рухається! З трави вилазить з незвичайними візерунками змія, яку зрозуміла?!

- Ухти, людина давно я сссдесь не бачила людини - прошипіла змія. -Я тебе розумію! - Вигукнула я - а як тебе звати? - Ніколи не вс-с-стрічала ч-людини вмієш-ш-шого раз-з-зговорювати з-с нами-сказала вона, додавши: мене з-з-звуть Аз-за-з-зель. -А мене Дейзі, приємно познайомитись, Азазель. - А з-звідки ти з-з-тут? - поцікавилася змія підповз ближче до мене. Присівши на камінь я почала розповідати їй мою історію, вона вирішила, що піде зі мною, тому що я її перший друг. Та я була не проти, мені вона дуже сподобалася. Йдучи вже разом із моєю новою подругою на урок. Вийшовши на галявину, де мене повинен чекати Дієго, його не було, але поляна була мені не знайома, ніби я її не бачила.

Оглянувши галявину, я помітила що там стоїть дерев'яний стовп, на якому було вирізано якийсь дух? Так здалося мені, підійшовши ближче до нього, я доторкнулася руками до нього і провалилася незрозуміло куди мені... ************ 

Все навколо чорне .... Оглянувши обстановку я помітила маленькі сині вогники які я вирішила зловити, літаючи за ними я і не помітила як зловила їх в долоню. Подивившись на них ще раз я почала приходити до тями.....