3 Глава

Ніхто спокійно не сидів на кораблі, всі бігали, готувалися до туману, а деякі взагалі боялися мерців, але капітан і не думав відступати, як на мене він був дуже хоробрим. Я теж не сиділа на місці, за ці дні мені багато розповіли про туман та мерців і чесно мені було страшнувато зустрінеться з мерцями.

Від моїх думок мене відвернув вітер, який став дуже сильним, мабуть не тільки туман нас чекає, але й Шторм.
Корабель почав хитати, було дуже складно утримати рівновагу, але я продовжувала виконувати свою роботу.

Через деякий час на горизонті з'явився дуже страшний корабель, тобто корабель, що потонув, який піднявся з морського дна. Він був уже під відтінком зеленого, весь оповитий водоростями, а в деяких місцях можна було помітити дірки. Але корабель не зрівняється з тими, хто був на ньому. На палубі затонулого корабля були мерці! Вони виглядали дуже страшно, у деяких місцях можна було побачити кістки! мерці побачивши «Першу ластівку» почали перестрибувати за борт свого коробля і пливти на борт противника, але команда не  здавалась вони знищували мерців, але їх ставало ще більше, вони випливали з дна океану, а в деякі мерці, які втрачали руки і ноги, вони відростали назад! Я теж не здавалася і билася до останнього, перстень на моєму пальці знову засвітився, а мерці відкинулися від мене за борт. Кільце згасло і в нас був шанс спливти, наш корабель швидко пересувався в тумані, залишилося лише пару секунд як ми вийдемо з цього кошмару, як мене схопив один мертвий і стрибнув зі мною за борт. Все що я пам'ятаю це як Себестьян кинувся мені на допомогу та  крикнув:

- Дейзі, ні!

Але не встиг. Мене схопив мрець і потяг на свій корабель.

Все що я пам'ятаю з корабля мерців це фраза:

«Так, це саме вона, вона зможе врятувати світ»...

Від автора: Напишіть будь ласка чи подобається вам книга, чи писати глави більше? Чи може щось добавити??