1 Глава

Вітання! Мене звуть Дейзі Ромеро Ітанова. Я звичайна музикант-гітаристка одного гурту в моєму невеликому містечку, яке називається *Надія світу*. Я скоро закінчу школу і піду до інституту. Я хочу стати справжнім музикантом і без знань про музику мені не обійтися.

Дзинь-дзинь! Ну, ось пора в школу, ледь як вставши з  ліжка, я пішла  вмиватися. Чистячи зуби я дивилася в дзеркало на своє відображення, як я встигла так вирости.

Зайшовши в свою кімнату, підійшла до шафи, відкривши її на мене полетіла сукня з футболками, діставши, собі потрібний одяг я почала одягатися, одягнувшись, з горем навпіл я заштовхала речі в шафу, взяв портфель і вирушила до закладу під назвою школа. На вулиці квітень пташки співають пісні!
Зайшовши у ворота школи, я побачила свою приятельку, яка перебуває в нашій групі, перекинувшись кількома словами, я вирушила до свого класу. Друзі? У мене їх  немає. Так пару знайомих із гуртка. Продзвенів дзвінок, я дістала з портфеля зошит із ручкою і почала записувати тему урока

Після уроку у нас із гуртом буде маленький концерт, ми разом поїдемо в ліс і виступимо для загону одного з табору. Я міркувала про наші сьогоднішні виступи поки йшла додому.

Прийшовши додому, я швидко перекусила і пішла вчити уроки.

Для зборів на виступ я сильно не виряджалася, накинувши гітару на плече, я вирушила на автобусну зупинку, чекати на автобус під номером 3

Приїхавши, у ліс із гуртом ми сіли навколо вогнища та почали грати. Як добре просто грати і не думати не про що......

Через 2 години я вирішила відійти подивитися на місяць серед ночі. Відійшовши подалі від усіх, я підняла голову і почала дивитися на це заворожуюче нічне небо. Повертаючись назад, я помітила, що я проходила одне місце вже 3 рази, через 30 хвилин страждань, я здається, почала розуміти, що я заблукала в цьому чорному лісі.

Я зупинилася біля одного дерева, підняла голову і дивилася на цей місяць, думаючи, як же вибратися з цього чорного лісу!? Так, спочатку треба заспокоїтися. Начебто заспокоїлася, тепер треба думати, як вибиратися від сюди!

Я зупинилася біля одного дерева, підняла голову і дивилася на цей місяць, думаючи, як же вибратися з цього чорного лісу!? Так, спочатку треба заспокоїтися. Начебто заспокоїлася, тепер треба думати, як вибиратися від сюди!

Раптом на моєму пальці засвітилося сімейний перстень, яке дісталося мені від прадіда. Ліс,

який хвилину можна було назвати чорним наповнився світлом, яке виходило з перстня. Розплющивши очі, я зрозуміла, що світло ніби показує мені дорогу своїм чарівним сяйвом, Робити мені залишається нічого крім як піти за ним. Ішла я досить довго доки не зупинилася ....... Де!? На березі океану!? Ледве як видно було, що там стоїть корабель, ось мій порятунок, може мені вдасться припливти на кораблі, в яке велике місто? Підходячи ближче, до корабля я роздивлялася його, він був дуже великий і красивий. Тільки я ось думала, а що буде, якщо мене не візьмуть на корабель, що ж мені робити?! Але з лісу я вибралася завдяки диву може і спливти на кораблі на допомогу теж прийде диво? Я ще раз подивилася на свій перстень і вирушила назустріч новим пригодам.