Глава 9 Серце Темешок

Друзі рушили вузькою стежкою, що вела до старої частини села, де нікого не було вже двісті років. Туман обгортав дерева, а вогник Тіма мерехтів, підсвічуючи розбиті вікна та порожні двори.

— Тут справжня тиша, — прошепотіла Таміла, притискаючись до Микити. — Наче ми одні у всьому світі.

— Але ми не одні, — усміхнувся Тім. — Серце Темешок завжди поруч із тими, хто сміливий і цікавий.

Вони підійшли до старої колодязної ями, навколо якої були розкидані камені з дивними символами. Тім під’їхав на самокаті ближче, і вогник затріпотів, ніби запрошуючи дослідників заглянути всередину.

— Тут щось є, — сказала Олена, нахиляючись. — Це схоже на печатку або знак старого села.

Микола витягнув аркуш із щоденника, який вони знайшли в млині. Там було написано: «Справжнє серце Темешок відкривається тим, хто бачить світло навіть у тумані.»

— Значить, потрібно світло, — здогадався Микита. — А в нас є Тім і його вогник!

Тім підкотився до центру колодязя. Його вогни піднявся над камінням, і раптом символи заграли золотим світлом. Камені повільно змістилися, відкриваючи вузький прохід вниз.

— Невеликий спуск, — сказав Тім. — Це і є шлях до серця села. Але будьте обережні.

Друзі спустилися сходами. Усередині кімнати пахло старими травами і сирістю. У центрі стояв невеликий п’єдестал, на якому лежала дерев’яна коробка з таємничим замком.

— Це і є серце Темешок, — промовив Тім. — Те, що оберігає пам’ять і таємниці цього села.

Микола обережно відкрив коробку. Усередині лежали старі свитки, карти і предмети, що розповідали історії про мешканців Темешок.

— Вони залишили для нас знання, щоб ми розкрили їх секрети, — тихо промовила Таміла.

— І тепер ви стали частиною цієї історії, — сказав Тім, посміхаючись.

— Листопадовий туман допоміг вам пройти шлях. Але справжнє диво в тому, що сміливість і дружба завжди сильніші за будь-які таємниці.

Друзі переглянулися, відчуваючи гордість і захоплення. Вогник Тіма повільно кружляв над ними, а туман немов зняв маску страху, залишивши лише чарівність та передчуття нових пригод.

— Серце села тепер наше — і ми повинні берегти його таємниці, — сказала Олена.

Тім усміхнувся, і на його обличчі промайнув легкий сміх:

— Ви пройшли випробування, і тепер можете відкрити справжню магію листопадових тіней.

Друзі підняли голову і побачили, як світло вогника відбивається від стін, створюючи химерні тіні. Це був момент, коли вони зрозуміли: пригоди лише починаються, а листопадовий туман завжди буде підказувати шлях сміливим і допитливим.