Глава 8 Таємниці підземель

Друзі крокували вузькою стежкою між деревами, що густо стояли у листопадовому лісі. Туман, хоч уже звичний, наче шепотів їм щось невідоме. Вони відчували, що підказки старого млина привели їх не просто до чергової загадки, а до серця справжньої таємниці Темешок.

— Слухайте, — промовила Олена, — я відчуваю якийсь запах… старих трав і… чогось ще, незвичного.

— Мабуть, це слід попередніх мешканців, — припустив Микола, уважно вдивляючись у навколишні кущі. — Давайте обережно.

Сходова клітка, яку вони знайшли в млині, привела їх до невеликої підземної кімнати. Кам’яна підлога була вкрита пилом, а стіни — рідкісними вирізьбленими символами, що мерехтіли у світлі ліхтаря Микити.

— Дивно… — прошепотіла Таміла. — Ці символи ніби створюють якусь схему.

— Може, це карта? — запропонував Микита, обережно торкаючись стіни. — Подивіться, тут наче відображені старі будівлі села.

Тім тихо під’їхав на самокаті ближче і обернув символи під кутом світла. Раптом одне з позначень на стіні загорілося слабким блакитним світлом, відкриваючи вузький хід.

— Ось воно! — промовив Тім. — Наступний крок веде під землю. Лише обережно — тут усе збережено століттями.

Друзі обережно спустилися вузьким коридором. Стеля була низькою, каміння холодило шкіру, а повітря пахло сирістю й давниною. У глибині коридору стояв старий, напівзруйнований склеп із металевими дверцятами.

— Це має бути… — Таміла замовкла, відчуваючи, як серце б’ється швидко.

Микола нахилився і побачив на дверях різьблені літери, частково стерті часом: «Хранителі спадщини».

— Тут колись ховали знання та артефакти, — прошепотів Тім. — Мешканці Темешок залишили свої секрети для тих, хто зможе їх розгадати.

Микита обережно натиснув важіль, і двері повільно відчинилися. Усередині був старий стелаж із сувоями та коробками. Серед них — таємничий артефакт, схожий на маленьку кришталеву кулю, яка тихо мерехтіла синім світлом.

— Що це? — запитала Олена, піднімаючи кулю.

— Це частина спадщини — ключ до головної таємниці села, — пояснив Тім. — Лише об’єднавши його з іншими підказками, ви зрозумієте, що приховано століттями.

Друзі переглянулися. Перед ними лежала не просто загадка, а цілий світ старих секретів і тіней Темешок, які чекали, щоб їх відкрили сміливі та допитливі.

— А що далі? — запитав Микола.

— Далі — шлях до серця села, — відповів Тім. — Листопадові тіні залишають сліди, які вказують, хто гідний пізнати істину. Тільки спільними зусиллями ви зможете пройти цей шлях.

Вони піднялися з підземелля, тримаючи кришталеву кулю, і вийшли на свіже повітря. Листя тихо хрустило під ногами, а туман знову обвив дерев’яні колоди млина. Але цього разу друзі не відчували страху — лише передчуття нових пригод і таємниць, що чекали попереду.

— Ми готові, — промовила Таміла. — Попереду справжнє серце Темешок.

Тім посміхнувся, а вогник на самокаті мерехтів, неначе вітаючи їх із новим кроком у незвіданий світ.