Глава 3 Дослідження

Туман трохи розсіявся, і друзі почали звикати до дивного зеленого гостя. Тім стояв поруч на самокаті, його вогник мерехтів, кидаючи світло на покинуті хати.

— Ну що, досліджуємо Темешки? — запитав він із легкою усмішкою. — Обіцяю, ніхто не вкусить, якщо поводитиметеся чемно.

Микола озирнувся на порожні будинки. — Тут колись жили люди?

— Так, — відповів Тім. — Але після мого поселення вони переїхали. Люди завжди бояться того, чого не розуміють.

Таміла й Олена пішли трохи вперед і знайшли старий колодязь, покритий мохом. Тім нахилився і підсвітив вогником на внутрішні стіни.

— Бачите? Тут залишилися сліди минулого — камені, вирізані надписи, декілька старих іграшок, — пояснив він. — Для мене це звичні речі, але для вас усе ще загадка.

Микита, який усе це спостерігав, не витримав і запитав: — А ти звідки знаєш, що ми хочемо досліджувати?
— Я бачу ваші думки, — відповів Тім, усміхаючись. — Іноді це весело.

Тут вітер підняв листя, і туман закружляв у дивних спіралях. Тім підняв руки і показав друзям: — Ось таке маленьке шоу для гостей!

Друзі сміялися і вже менше боялися. Вони почали ходити вузькими вуличками, розглядаючи старі двері і вікна, іноді заглядаючи у темні кімнати.

— Це схоже на пригоду, — тихо сказала Таміла, притискаючись до Микити, як раніше.

— А ще я можу показати вам дещо цікаве, — підморгнув Тім, і світло вогника стало яскравішим, відкидаючи тіні на стіни. — Але для цього треба довіряти мені.

І хоч село було порожнє вже два століття, друзі відчули, що цікавість і сміх сильніші за страх, і що ця ніч у Темешках може стати початком незвичайної дружби.