Вулицями роївся туман. Поважно й розмірено захоплював район за районом. Наступав на місто зусібіч. Оточував перших перехожих, ніби грав з ними в якусь дивну гру.
Малі туманята капосно струшували з гілля великі холодні краплини. Ось одна влучила прямісінько за комір похмурому заспаному чоловіку - і бешкетники вже сміються-клубочаться з такої нехитрої забавки.
Їх статечний патріарх мало на це зважає: до світанку лічені хвилини. Зійде сонце - і він сам стане разком прозорих краплин, нанизаних на останню павутину бабиного літа...