Страхи

З дитинства Оксана жила у старому будинку на околиці невеликого містечка. Її дитинство було наповнене тишею і самотністю, адже батьки часто були зайняті роботою, а бабуся, яка доглядала за нею, була суворою і мовчазною жінкою з власними таємницями.

У будинку було багато темних кімнат і вузьких коридорів, а особливо страшними для маленької Оксани були старі дерев’яні двері на горищі. Її бабуся завжди забороняла відкривати ці двері, кажучи, що там живуть «тіні», які можуть забрати душу. Маленька дівчинка не розуміла, що це означає, але відчувала, що за тими дверима ховається щось страшне.

Одного разу, коли бабусі не було вдома, Оксана, охоплена дитячою цікавістю і страхом, підійшла до заборонених дверей. Вона почула тихий стукіт з іншого боку, ніби хтось кликав її. Серце билося шалено, але вона не змогла втриматися і відкрила двері.

За ними була темрява, що ніби жила власним життям — тіні рухалися, шепотіли, і маленька Оксана відчула, що її щось тягне всередину. Вона закричала, і в цей момент бабуся повернулася додому, зачинила двері і забрала її геть.

Після того випадку з дверима на горищі, коли Оксана відчула, що з темряви виходить щось страшне, її поведінка почала змінюватися. Вона стала замкненою, часто плакала без видимої причини, боялася залишатися одна навіть у світлі дня. Ночами її мучили кошмари, а страх темряви і тіней став настільки сильним, що вона відмовлялася заходити в деякі кімнати будинку.

Батьки, помітивши зміни в доньці, звернулися до дитячого психолога. Перші сеанси були складними — Оксана не могла розповісти словами про свій страх, вона лише мовчки сиділа, іноді малювала темні фігури або гралася з іграшками, що символізували двері.

З часом, завдяки  роботі психолога, страхи Оксани почали слабшати. Вона навчилася розпізнавати, що тіні і двері — це лише образи її тривог, а не реальна загроза. Проте глибокі сліди дитячої травми залишилися, і іноді, особливо в стресових ситуаціях, страхи поверталися, оживляючи ті ж кошмари того випадку Оксана почала боятися темряви, тіней і особливо дверей, які могли приховувати щось невідоме і небезпечне. Цей страх став її невидимим супутником, що переслідував її навіть у дорослому житті.

Психологи пізніше пояснили, що цей страх — це не просто дитяча фобія, а глибоко вкорінений символ її внутрішніх тривог, самотності і нерозв’язаних травм минулого. Кожен стукіт у двері нагадує їй про той момент, коли вона відчула себе безпорадною перед невідомим, і тепер її підсвідомість оживляє цей страх, перетворюючи його на кошмар