Розділ 24

Розділ 24

А зараз вона в аеропорту «Бориспіль» чекає посадки на літак Люфтганзи, у Франкфурт-на-Майні. Вона хоче переговорити з Олександром і синами з приводу відкриття спільного підприємства, з повністю іноземними інвестиціями. Нещодавно вийшов закон, що дає таким підприємствам величезні пільги. Розмитнювати авто можна значно дешевше, тимчасове ввезення оформляти набагато простіше. І ще. Батько сказав, що зараз одне флеге бюро хоче оновити свій автопарк і продати шість фольксвагенів Гольфів дуже недорого. І вона хоче викупити їх сама.

Навіщо їй вони? Їй дуже, дуже хочеться зробити невелике автопідприємство. Це будуть таксі, якими будуть керувати тільки жінки. Таксопарк «Туфелька на склі». Вона розуміла, що прибутки цього таксопарку неможливо порівняти з прибутками, одержуваними від постачання машин, але дуже вже їй хотілося. І сама б поїздила. Їй часто снилося, як вона везе пасажирів. І чомусь уві сні це було дике щастя. Стан, близький до ейфорії.

Вона довго вмовляла маму поїхати з нею. Віза давно була, Олександр дуже вмовляв її приїхати, але мама впиралася. Захоче сам приїде. Хоча вони годинами розмовляли по телефону.

В аеропорту її зустріли брати. Обидва брати. Вона вперше бачила Олафа. Втім, кого вона бачила вперше, а з яким часто спілкувалася, вона відразу не зрозуміла. Побачила їх удвох і розсміялася. Ну хіба можна в дорослому віці бути такими схожими один на одного! А вони ще підкреслювали цю схожість однаковим одягом і однаковими стрижками. Навіть лоби у них лисіли в унісон.

Назавтра вони в малому складі, тобто Олександр, вона і брати, обговорили стан справ в Україні. Все виходило досить серйозно. За рік вони поставили в Україну 54 автомобілі, серед яких було 29 мерседесів. Олександр наполягав, що в Україні необхідно відкрити СТО, де б ремонтувалися і обслуговувалися німецькі авто. Просто не одні ми такі розумні, і в Україну скоро БО машини потечуть річкою. І не тільки БО. Я знаю, що поляки стали купувати машини в Німеччині, ремонтувати у себе і продавати в колишній СРСР. У нас з ними безвіз, і вони тут топчуться по повній.

Старт цієї компанії готовий був профінансувати Комерцбанк і видати кредит 500 тисяч марок на 8 років, під три відсотки річних. Пропонувалося викупити якусь непрацюючу СТО, навести там лад і завести німецьке обладнання. Ймовірно, кілька співробітників повинні пройти навчання в Німеччині. Проєкт цієї СТО і його оснащенням займеться Олаф. Загальне керівництво з німецької сторони буде здійснювати Людвіг.

Щодо спільного підприємства. Якщо Наталя, — він подивився на неї теплими очима, — вважає, що це найзручніша форма їх присутності в Україні, нехай вони швиденько з Людвігом і дружинами підготують необхідні документи — і вперед. Як там ти говориш? Хочеш навчитися плавати — пливи, — розсміявся він?

Що стосується її ідеї фікс з таксі, Олександру ідея не дуже сподобалася. Рентабельність буде копійчана. Якщо буде. Але вона наполягла. Зійшлися на тому, що Олександр викупить ці гольфи на паях з нею. П'ятдесят на п'ятдесят. І нехай пробує. Головне, щоб не порозбивали машини твої красуні і не порозбивалися самі. А ми їх роки через два-три продамо. Тільки всі машини під повну страховку, добре?

— Добре, тату, — несподівано сказала вона, вперше назвавши його татом. Сказала і аж якось загубилася на кілька секунд. Він для неї завжди був Олександром Іллічем, а в третій особі — просто Олександром. У Німеччині по батькові були не прийняті. Спасибі за Папу, — посміхнувся він.

І закипіла робота. Вона віддала документи з Німеччини, оплатила, і через два тижні їй принесли оформлені як належить документи на підприємство зі стовідсотковою іноземною інвестицією «Автомобільна компанія "Олександр"». Німецька сторона повинна була внести протягом року інвестицію обладнанням.

Під цю компанію вона орендувала офіс у центрі міста, найняла бухгалтера і секретаря. Поставила туди диво техніки персональний комп'ютер.

Щодо СТО — їй прийшла в голову геніальна думка. В одному з мікрорайонів стояв овочевий супермаркет. Величезна будівля з височенними стелями і великим, круглим торговим залом метрів на 600. Наталя з'ясувала, що будівля належала давно спочилому плодовочторгу, а зараз практично нікому. Висіло мертвим вантажем на балансі міста і руйнувалося. Продати його боялися, але готові були віддати в довгострокову оренду. За пристойний хабар і копійчану орендну плату.

Вона викликала Олафа, він прилетів, сказав так, і вони взяли його в оренду на 10 років під станцію техобслуговування автомобілів. Оренда була копійчаною, перші три роки вони замість оплати оренди повинні були зробити ремонт приміщення. Незабаром там вирувала робота.

Знайшовся директор для СТО, відставний військовий, колишній командир автобата. Вона довго не могла зрозуміти, як їй вдалося умовити цю розумну, не просто компетентну, а дуже компетентну людину піти працювати до неї, в комерційну структуру. Вона його зманила з інституту, в якому колись працював Сергій. Він приходив до неї рази два на тиждень, розповідав, що зроблено, що слід зробити, які папери потрібно оформити. Вона б точно потонула в цих паперах і узгодженнях. А він робив. Цей відставний підполковник умів розв'язувати питання і з санстанцією, і з пожежниками, і з проєктантами, і з техніко