Розділ 18

Розділ 18

Боже, які вони високі, — подумала Наталя, дивлячись, як вони виходять з вагона. Ніби її татусь, молодший на цілий рік брат і Анхела. Тепер вона знала, чому вона набагато вище мами. Олександр був, напевно, під метр дев'яносто. Лисий, важкий і якийсь втомлений. Леонід, а тепер Людвіг — високий, під стать батькові, теж з великими залисинами над лобом. І Анхела. Теж висока, блондиниста дівчина, одягнена в кислотний джинсовий наряд. І блін, ця сама Анхела схожа на неї набагато більше, ніж її рідна дочка. Непристойно схожа. Така ж блакитноока і такий же, як говорив Сергій, «злегка відсутній вираз обличчя», властивий натуральним блондинкам. Вийшли з вагона, стали і дивляться на всіх, хто зустрічає. Пауза затягувалася. Ось Олександр зустрівся очима з мамою, ще секунди три засвідчувався, що це вона, адже він її бачив злегка за двадцять. Мама стояла не рухаючись. Вона, звичайно, впізнала його відразу.

І він глухувато

— Валя? — І застиг як вкопаний.

— Що, сильно постаріла? — мама у відповідь. Наталя не впізнала її голос. Ну жодного разу не чула вона такого голосу у матері.

Олександр підійшов до неї, поцілував у щоку...

— Як же я мріяв про цю зустріч. — Вони стояли, дивилися один одному в очі, тримаючись за руки. Дуже немолодий, лисий, вантажний, втомлений чоловік і її цілком моложава, струнка, у новій файній крепдешиновій, ніби летючій, сукні мама. Мамі і п'ятдесяти не даси, — подумала Наталя. Однак пауза затягувалася. Виручила Анюта. Підійшла до Ангели. Привіт, я Аня, мама сказала, що ми з тобою двоюрідні сестри. Давай знайомитись. Важко, дуже важко говорила Ангела по-російськи. Але все краще, ніж Аня по-німецьки.

Людвіг, — підняла очі на Людвіга Наталія. — Так, Наталіа, — з диким акцентом відповів Людвіг, нарешті відпустив свої дві валізи, які досі тримав у руках, підійшов до Наталі, і вони, на диво в першу чергу Наталії, триразово поцілувалися. Так Наталя придбала брата. Ось відразу відчула, що це так, це її брат, і він по чистій випадковості жив десь далеко і тому не міг захищати її в дитинстві, і з тієї ж випадковості вона не могла ним пишатися. Це мій брат! Він, якщо що, тобі так наваляє, що мало не здасться, — говорила б вона приставучим пацанам, якби вони жили поруч.

Вони пішли до її машини, яка гордо стояла прямо біля входу на вокзал в акурат під знаком. Втиснули в багажник дві валізи, а самі вшестеро упакувалися в салон. Бідна сімка присіла, але вагу взяла.

— Поїдемо в готель? — запитав Олександр.

— Ні, поїдемо до нас, я борщ зварила. Справжній український. — Мама хитнула головою, і її волосся красиво лягло їй на плечі. Наталя не могла відірватися від дзеркала заднього виду. Здається, мама у мене красуня, а я цього ніколи не помічала. Мама і мама.