Розділ 15

Розділ 15

За вікном вже стемніло. Наталя підійшла до мами обійняла і поцілувала. Вона цього вже давно, дуже давно не робила. Ти у мене найкраща мама у світі! Ти краща за всіх на світі! Я дуже, дуже люблю тебе матуся. На очах обох були сльози.

— Я хочу розповісти тобі все зараз, сказала мама. Мені було дуже нелегко почати цю розмову і вдруге я її починати не хочу. Загалом слухай далі.

У 1976 році Брежнєв підписав якийсь документ, що дозволяє виїзд з країни для возз'єднання сімей. Звичайно, першими цим почали користуватися євреї, які отримували липові або не дуже липові виклики з Ізраїлю і їх випускали. Не всіх, піддаючи самим принизливим процедурам, але випускали. На їх тлі німецька імміграція не виглядала серйозною. Її просто не помічали і про неї не писали. Але у Сашкової дружини, як з'ясувалося були досить близькі родичі в Німеччині. Тоді вона називалася ФРН. Вони виїхали і влаштувалися там ще на початку століття. Як на гріх, її літня, їй було за 80 тітонька виявилася членом компартії західної Німеччини, яка просиділа кілька років у концтаборі під час війни і дивом залишилася живою. Вона була, як тоді говорили «великим другом радянського союзу» і їй вдалося витягнути по возз'єднанню сімей всіх родичів з Казахстану. Щось близько півтора десятка людей. Коли почалося це перетягування, Сашка виключили з партії, де він перебував, звільнили з армії, і він півтора року промишляв ремонтом приватних авто. Коротше, дуже йому і його фрау приспічило виїхати до Німеччини і ніякі погрози не діяли.

— Мам, це що, я повинна була писати в анкетах, що у мене є родичі за кордоном? Я чесно писала, що батько загинув. І проходило! І випускали. Адже ми з Сергієм об'їздили чимало країн. І не тільки соціалістичних.

— Я думаю, що твого Сергія дуже плекали і КДБ закривало очі на темне походження його дружини. А може і не копали глибоко вже у вісімдесятих. Починався час загального пофігізму. Але слухай далі.

— Коротше, Сашка і його сім'ю в сімдесят дев'ятому випустили, і він остаточно зник з мого горизонту. Ні листів, ні рідкісних телефонних дзвінків. Була людина і нема. І десять років від нього не було ні слуху ні духу. Знаєш, я не можу сказати, що я за ним сумувала, але мені було якось сумно. Ти жила з Сергієм і не дуже балувала мене увагою. І як не крути, але він був єдиним чоловіком в моєму житті. Більше не склалося якось. Раніше я знала, що він є, знала його адресу, що починалася з Казахська РСР і знала його телефон. І отримувала від нього листівки на день народження і свята. Ти їх бачила, але не звертала уваги. Мало від кого мамі листівки приходять. Слала йому твої фото. Як ти пішла до школи, як ми з тобою їздили на море. Новорічні. З випускного.

А минулого року він подзвонив. Залізна завіса впала. Ми проговорили понад годину, він сказав, що цілком може собі дозволити таку розмову.

Виявилося, що вони живуть в якомусь маленькому містечку під Франкфуртом в будинку цієї самої тітоньки-антифашистки, якої вже немає, але вона заповідала цей будинок ім. У його родині всі, крім нього знали німецьку мову, для його дружини вона була взагалі рідною. Та й він наслухався і якось міг порозумітися.

Безробітним він був у Німеччині цілих дві години. Коли їх везли з аеропорту, на в'їзді в їх містечко якийсь тип, знайомий фрау Ельки, так звали їх тітоньку, возився з машиною. Вони зупинилися. Він вийшов, швидко знайшов поломку і допоміг відремонтувати і його тут же запросили працювати в авторемонтну майстерню, яка знаходилася в сусідньому містечку. Зараз у нього автомайстерня, де працює він зі своїми синами, твоїми ровесниками і начебто вони не бідують.

Минулого року у нього померла дружина і він тепер вдівець. Старий, хворий і лисий, як сказав він. Скільки це йому? Стільки скільки і мені.

— Я б тобі це все не розповідала. Довше мовчала, але річ у тім, що він дуже хоче приїхати в Україну. Відвідати і привести в порядок могилу батька. У нього хворе серце і він сам їхати боїться, тому з ним прилетить його син Людвіг. Ось я і думаю, чи забажаєш ти познайомитися з ними? І саме тому я так довго і детально тобі все розповідала. Він, дуже, дуже хоче побачити тебе і Анюту. До речі, в Ані в Німеччині двоюрідний брат і дві двоюрідні сестрички.

— Що тобі сказати, відповіла Наталя, я вже дуже звикла, що він загиблий льотчик. Але мам, це тобі вирішувати, як з ним вчинити і як будувати свої відносини з ним. Я прийму будь-яке твоє рішення і з усіх сил постараюся допомогти тобі у всьому, про що б ти мене не попросила. Слухай, мамо, невже у тебе жодного разу не було стосунків? За все життя і жодного разу?

— Був один чоловік на роботі, який довго упадав за мною. Ми навіть кілька разів гуляли і цілувалися, коли опинилися разом на інститутській базі відпочинку. Ми там були з тобою. Тобі тоді було сім років, і ти його можливо пам'ятаєш. Але він, як з'ясувалося був одружений, а ставати коханкою одруженого чоловіка мені дуже не хотілося. А взагалі знаєш, ось мене все влаштовувало. Ну зовсім ніхто не був потрібен. Особливо поки бабуся була жива. Але взагалі, це якась карма, напевно, над нашим родом, виховувати дітей без чоловіків. Бабуся, так вийшло, виховувала без чоловіка мене, я тебе, а ти зараз Анюту.

— Ну ні, Анюта росла улюбленою татовою донькою і вила з Сергія мотузки. Сергій часто називав її главою сім'ї. Вона росла дуже залюбленою дитиною. Та й тепер, хоча сама знаєш наскільки мені складно, я намагаюся замінити їй і маму, і тата. Хоча на жаль виходить не завжди.

Вони так і сиділи на кухні. Зайшла Анюта, Ба, Ма, що це ви на кухні зависли.