Розділ 1

Розділ 1

Їй ніколи не подобалися однолітки. Серед них вона відчувала себе дорослою тіткою, що потрапила в дитячий садок. Їй не були смішні їхні жарти, їй були нудні їхні компанії, їй було смішно, коли ці хлопці, які ще зовсім недавно пережили ломку голосу, намагалися загравати до неї та заводити з нею будь-які стосунки. Ну ні! Ні! Ні! І ні!

Напевно, тому у своїй групі в Універі вона вважалася гордячкою й у неї не було там ні друзів, ні подруг. Ну ось така, зарозуміла, обдарована природою дуже красивою зовнішністю і досить холодним темпераментом, вона насправді й не потребувала ні друзів, ні подруг з цього середовища. Вони були їй просто не цікаві. Вона не брала участі в походах «на пиво», у вилазках на природу, у факультетських святах. Просто вчилася. На тверді четвірки. І через якийсь час їй дали спокій. Удавали, що її просто немає. А якщо немає, то і суду немає.

Вона давно жила з мамою. Стільки, скільки себе пам'ятала. Років у три вона почула від мами легенду про тата, льотчика-випробувача, який загинув, років у шість вона просто перестала в неї вірити. Хоча за замовчуванням в її розмовах з мамою так і було. Правда, цей «загиблий льотчик» регулярно переказував мамі гроші та два рази на рік — на Новий рік і на день народження — слав їй дорогі й красиві подарунки. Все-таки, цей самий загиблий льотчик був більш-менш порядним. Вона побачила у своїй метриці його ім'я — Олександр. Отже, вона Наталія Олександрівна. Наталія Олександрівна Винокурова, якщо зазирнути до неї в паспорт.

Грошей на життя їм більш-менш вистачало. Мама була дуже хорошою, дуже вправною друкаркою і крім роботи в НДІ завжди була завантажена друкуванням дисертацій, статей, іноді дипломів. Наталя звикла засипати під цокіт друкарської машинки. Комп'ютерний набір прийде потім.

Вона була холодна до чоловіків? Насправді ні. Але їй подобалися чоловіки в краватках. Не пацанва, в запраних джинсах і м'ятих футболках, а саме в краватках. Високі, не дуже юні, але обов'язково підтягнуті, одягнені в красиві строгі костюми, світлі сорочки, і неодмінно в краватці.

Думаєте, не дочекалася вона такого? Дочекалася. На четвертому курсі дочекалася. Коли першого вересня зайшов до аудиторії Сергій Архипович Головко, читати спецкурс, пов'язаний з металознавством.

Вона завжди була трохи відьмою, і тому відразу зрозуміла, що зайшов чоловік, з яким доля її зв'яже міцно-міцно. Чомусь заколотилося серце, і їй страшенно захотілося втекти. Просто встати й піти. І більше ніколи не приходити в Універ. Ніколи-ніколи. Щоб не зустріти його випадково в коридорі. А коли він заговорив, вона вже зрозуміла, що бігти пізно. Голос його, хоча говорив він зовсім не про любов, обволікав і лоскотав серце.

Все, пропала зовсім, подумала вона. Він, напевно, одружений, давно та міцно. Він навіть коханкою не захоче зробити сопливу студентку, якій недавно тільки 20 виповнилося, і яка навіть цілуватися не навчилася. Все, дівчинка, вгамуйся, приведи свою шалену голову в порядок і пиши конспект. Ще не вистачало пару у нього на іспиті заробити. Тоді взагалі, хоч вішайся. І вийшло. Через десять хвилин вона спокійно писала щось про кристалічні решітки металів, хоча, якщо чесно, не розуміла, що пише її рука. Вона втріскалася в нього відразу, так, як може втріскатися двадцятирічна дівчина, яка не те, що раніше не мала відносин, вона навіть жодного разу під руку з хлопцем не пройшла, жодного разу не поцілувалася. Ну ось так вийшло. Я тебе чекала, скаже вона йому потім.

А потім з'ясувалося, що Сергій Архипович не одружений, що дружина від нього просто втекла до іншого, коли він викладав в екваторіальній Африці, куди поїхав за індивідуальним контрактом, де і взимку, і влітку було понад сорок п'ять градусів і відповідно дружина і донька залишилися на великій землі. Поїхав заробити багато грошей. І заробив. На ті часи дуже непогано заробив. Але дружину втратив. Коли він повернувся, дружина і дочка вже жили в столиці та дружина була фактично одружена з новим, крутих посад чоловіком. Її адвокат попросив його підписати папери. Одні, потім ще одні, і суд їх розвів без його участі. Потім з'ясувалося, що він підписав ще й дозвіл на усиновлення його дочки. Тоді їй було 16, і вона написала, що хоче залишитися з мамою. Зараз їй безмаль 18. Загалом, як у тому анекдоті.

Чоловік! Нічийний! Таксі, таксі, таксі!

Одна заковика: він просто зненавидів цих баб, цих сук продажних! Ні вже, досить, він уже був одружений і ще раз таку дурість не допустить. Він найняв милу, літню пенсіонерку з сусіднього з ним парадного. Вона приходила після його відходу на роботу, готувала, прала, гладила, прибирала у квартирі і йшла раніше, ніж він прийде з роботи. Залишала записку, скільки б їй хотілося, щоб він залишив на господарство, чеки на витрачені гроші. Ці суми були до смішного малі порівняно з тим, у що йому обходилася дружина. Але дружини ніколи дешево не обходяться.

Він, звичайно, відразу звернув увагу на цю студентку, із зовнішністю Мерилін Монро, яка сиділа одна на третій парті, хоча всі інші купчилися по двоє, по троє. Занадто довго у мене не було жінки, подумав він, ось і почав на студенток поглядати. Сором який! Але помітив, що голос, яким він читав лекцію, став якось глибшим і м'якшим. Токую, як той глухар, подумав він і мало не розсміявся вголос. Після лекції він заглянув у журнал і зрозумів, що це студентка Винокурова Наталія, 20 років від народження, зірок з неба не хапала, але добротна четвірочниця. На двадцять два роки молодша за нього. Нда... більше ніж удвічі.