Туфелька на склі.
І в найсвітліші і в найтемніші дні,
пам'ятай, так буде не завжди.
Пролог
Я не вмію писати, якщо немає прототипу. Мені потрібно, хоча б у загальних рисах розуміти про кого я пишу. Представляти людину. А далі можна включати фантазію, яка останнім часом стала досить буйною. На диво буйною.
А якщо прототип не один? Їх у цій повісті не один і не два. Трохи більше. Прототипи, це ті жінки, які потрапивши, в складні, дуже складні життєві ситуації, шукали й знаходили вихід з них. Як жабка, яку кинули тонути в бідон з молоком. А вона не захотіла тихо потонути, і почала працювати лапками. І працювала, поки не збила з молока масло і врешті-решт не вибралася нагору. Я завжди захоплювався ними та не перестаю захоплюватися. Хоча звичайно, більш по-жіночому, скласти лапки та завмерти. Але схиляюся перед тими, хто в найбільш немислимих ситуаціях все-таки працювали лапками.
Погнали.