Ірина
Без настрою їду на роботу. Я розумію, що він ще у місті, так хочеться його побачити, а з іншої сторони, навпаки, для чого зайвий раз себе мучити. Це, як сипати сіль на відкриту рану. Вчора він був інший, його погляд виражав сум та печаль, а ще турботу… Можливо я видаю бажане за дійсне, але так хочеться вірити у це. І для чого він приходив, йогу замучила совість чи він щось відчуває до мене? Але про це краще не думати, він одружений чоловік, а я з такими ніколи не зустрічалася і не збираюся.
Аллочка на ресепшені повідомляє мені, що до нас сьогодні приїде Ярослав Володимирович. Вирішую для себе, що більше не хочу з ним бачитися. Йду до себе, пишу заяву на звільнення, хтось повинен розірвати цей зв’язок. Зустрічатися інколи по роботі та вдавати, що ми не знайомі, я не зможу.
Директора ще не має на місці, ми стільки років пропрацювали разом, я не можу піти не пояснивши нічого. Але зараз в мене не має вибору, залишаю заяву в нього на столі. Пізніше обговоримо все. Збираю речі і йду.
Ярослав
Що ж, сподіваюся, сьогодні удача буде на моєму боці. Їду в офіс з чітким наміром поговорити з Ірою, хоч це і не найкраще місце для вияснення стосунків, але принаймні нам ніхто не завадить.
Швидко долаю відстань від ресепшена до приймальні директора, але Ірину на місці не застаю. Дивно, вона ніколи не спізнюється. З кабінету виходить директор зі стурбованим обличчям, в руках у нього якийсь папірець.
- Що це? - запитую.
- Заява на звільнення. Від Ірини. Нічого не розумію, наче все було добре. А тепер зникла, нічого не пояснивши. - дивиться на мене.
- Не хвилюйте її поки, я постараюся сам все вирішити.
Зриваюся і йду до машини. Першим поривом було відразу поїхати до Ірини, але зупиняю себе. Їй потрібно дати трохи часу, не даремно вона тікає від мене. Треба охолонути й прийти в себе, нам обом.
Користі від мене сьогодні нуль, все одно постійно думаю про неї, на роботу не повернуся. По дорозі до готелю, повертаю до бару, час наближається до обіду, тож можна пропустити кілька стаканів віскі.
Напиватися я не збирався… але кількома стаканами не обійшлося. Вже зовсім хмільний я сидів сам за столиком, почали сходитися люди, а до мене підсідати дівчата. Знайомитися з кимось я не збирався, тож не дуже гарно їх відшивав. Врешті-решт, вирішив повернутися до готелю і завалитися спати.
Їхати недалеко, тож не буду викликати машину, поїду повільно на своїй. Я дійсно поїхав, не поспішаючи, та так, що почав засинати, включив собі музику, але все одно не помітив, як виїхав на зустрічну смугу, а коли зрозумів, було пізно. Я почав викручувати кермо, але не встиг, мене трохи зачепило і мою машину занесло… А далі, я відключився...
#3717 в Любовні романи
#840 в Короткий любовний роман
#390 в Різне
#213 в Гумор
Відредаговано: 14.02.2021