Розділ 14

Пройшло ще кілька днів. Я поверталася додому та ще здалеку примітила уже давно знайому мені машину, моє серце стиснулося, дихати стало важко і я уповільнила хід.

Біля під'їзду стояв Ярослав з величезним букетом квітів. Я хотіла втекти, але було вже пізно. Він мене побачив і мовчки зробив декілька кроків вперед. Ледве посміхнувся.

А він змінився, трохи осунувся, подорослішав і сумно дивився на мене.

- Для чого ти тут? - я ледве змогла промовити ці слова.

- Іро, нам треба поговорити, ти багато чого не знаєш. - дивиться в очі.

- Я не хочу з тобою розмовляти! - хочу пройти повз нього.

Він хватає мене за руку і в цей момент з під'їзду з'являється Юра.

- Здається, дівчина не хоче з вами спілкуватися. - підходить до мене.

Ще тільки цього мені не вистачало.

- Юро, все нормально. Це мій знайомий. - повертаюся до нього.

- Точно все в порядку? - хвилюється за мене.

- Так, я розберуся. - посміхаюся йому.

Дивлюся на Ярослава, йому цей хлопець явно не подобається, весь побагровів, хоч і намагається тримати себе в руках. Коли Юра трохи відходить, запитує:

- Хто це був? Залицяльник твій? - його голос мені зовсім не подобається. 

І тут я не витримаю:

- А навіть, як і залицяльник, тобі яка справа? Ти у нас здається, одружений? То й вали до своєї дружини. А я буду зустрічатися з ким мені подобається. - мій голос зривається.

Я відпихаю його в сторону і біжу до дверей під'їзду, Ярослав хоче мене наздогнати, але не встигає, його перехоплює Юра, який повернувся. І дає йому кулаком в обличчя.

Я думала, таке тільки в кіно буває.

А тут, як в уповільненій зйомці, Ярослав покачнувся назад, але втримався на ногах. Вже замахується на Юру, я розумію, що мені треба щось робити й біжу до них. Стаю між ними, обличчям до Ярослава, закриваючи Юру і ледь чутно промовляю: 

- Не треба..

Ярослав переводить свій затуманений погляд на мене, витирає кров з носа і йде до своєї машини.

Поїхав.

Я не стримуюся і плачу, Юра мене заспокоює. Але мені потрібні не його обійми і від цього стає ще гірше. Я прощаюся з хлопцем і йду до себе.

Продовжуючи плакати, розумію, що цього місяця, наче й не було. Мені достатньо було однієї зустрічі, щоб зрозуміти, як я за ним скучила.

А ще його погляд, який виражав сум і невимовну печаль, так і залишиться у моїй пам'яті...Чому все так складно? Як тепер далі жити? 

П'ю снодійне, треба якось пережити цю ніч і завалююся спати.

Ярослав

Цей місяць був найжахливішим у моєму житті. Ніколи не думав, що признаюся у цьому, але я закохався… Її погляд, там у клубі, досі в мене перед очима. Я її зрадив. І навіть пояснити нічого не зміг. Як невчасно приїхали Аглая з Ігорем, але тепер я знав, що маю робити.

Приїхавши додому, наступного дня, зустрівся з батьком і все йому чесно розповів. Він був не в захваті, що втратить таку заможню невістку, але змирився з моїм рішенням. Батько розумів, що я все одно здаватися не збираюся і доб'юся свого. А зі свекром він обіцяв поговорити.

Залишилася Аглая, яка нічого чути не хотіла за розлучення. Я вирішив нічого не приховувати й розповісти їй все як є. Я ніколи нічого не обіцяв Аглаї, вона розуміла, що це несправжній союз, але на щось сподівалася. І зараз, почувши, що я її ніколи не покохаю, вона звичайно образилася, але обдумавши мою пропозицію, погодилася. А запропонував я своїй дружині, відкрити мережу своїх салонів краси та не залежати від батька. Це була дуже переконлива пропозиція і я майже не сумнівався, що Аглая погодиться, бо, крім мене, вона ще закохана у гроші, які треба постійно десь брати.

Розлучилися ми без проблем, в нас був укладений шлюбний договір, за яким ми не претендували на майно одне одного. Аглая навіть переконала батька, який дуже здивувався її несподіваній зміні рішення, але не заперечував.

І тепер я повністю вільний летів до своєї коханої. Я розумів, що вона так просто мене не пробачить, але вже малював у своїй уяві, як обіймаю її.

Купив найкращі квіти й приготувався до розмови, а побачивши Ірину, розгубився, всі слова повилітали з голови...Вона змінилася: посумнішала, очі стали ще більші, а сама схудла.

Але нам так і не вдалося толком поговорити, з'явився її захисник, який чомусь втрутився у нашу розмову. Хто це ще такий? Не могла вона так швидко знайти мені заміну. А потім ще й поліз битися, ударив мене, я вже зовсім розізлився і збирався провчити цього юнця, коли між нами стала Ірина, мені нічого не залишилося, як піти..