Розділ 10

Мабуть, якби я мала крила, вже б полетіла. Саме так, відчувала себе зранку: легкою, натхненною, повною сил і енергії. Невже я закохалася? Та ні, так швидко не могла, це просто симпатія, яка мені дуже приємна. Вчорашній поцілунок прокручувала в голові вже десяток разів і при цьому посміхалася, як десятикласниця. 

Цікаво, як він поводитиметься на роботі? Мабуть, краще нікому не показувати наші відносини. Не люблю плести інтриги. Так, треба налаштувати себе серйозно, а то з моєю посмішкою на всі тридцять два, я нічого не приховаю.

Зайшовши до офісу, привіталася з Аллочкою. Запитала у неї останні новини, чемно все вислухала і пішла до себе.

Ярослава ще не було, це й не дивно, він і раніше часто з'являвся до обіду. Вже так хотілося його побачити, на хвильку замріялася, як він заходить і крадькома відправляє мені повітряний поцілунок, краще справжній, але ж не у приймальні директора…

- Ірино, про що це ти думаєш з такою посмішкою? - повернув мене на землю Андрій Миколайович.

- Та так нічого, вибачте! Ви щось хотіли? - зробила серйозний вигляд.

- Так. Треба відправити нашого юриста на зустріч з вчорашніми партнерами, щоб він все перевірив.

- Цим питанням мав зайнятися Ярослав Володимирович, хіба, ні? - щось я захвилювалася.

- Так він сьогодні повернувся додому, ти що не знала? 

Ось і обірвалися мої крила...Не знаю, як в мене вистачило сил щось відповісти директору, але він зник з мого поля зору.

Як Ярослав міг зі мною так вчинити? Я йому повірила, відкрилася...Так, звичайно, у нас нічого не було, крім того, крихітного поцілунку, але його поведінка говорила зовсім про інше.

Так, стоп! Можливо, це якась помилка? Може в нього щось сталося і йому терміново потрібно було їхати? Але чому ж він не подзвонив? Ми не обмінювалися номерами, але для нього це не проблема. Власне кажучи, для мене теж.

Вирішую сама все прояснити, це краще, ніж сидіти та зводити себе незрозумілими думками. Знаходжу номер боса у нашій базі співробітників і натискаю кнопку виклику: "Ваш абонент знаходиться поза зоною досяжності". Це ще поза якою зоною він знаходиться? Що за фігня? 

Пробую думати логічно, якщо він зранку виїхав, то до столиці навряд чи доїхав вже, може дійсно не має зв'язку? Що ж буду чекати на відповідь, інших варіантів поки не має.

Пройшов обід, а за ним настав вечір. Ні дзвінка, ні повідомлення, я так і не дочекалася. Пробувала ще раз сама набрати, та ж сама ситуація. Він уже точно вдома, а мені не відповідає, бо не хоче… Ох, як важко було собі у цьому признатися. Але краще так відразу, ніж мучитися надіями. Хоча, я впевнена, що ще не одну ніч проплачу. Але сьогодні мені не можна залишатися самій. Тому впевнено набираю Маринку.

Ми вже у мене вдома, сидимо і знову п'ємо вино. На цей раз, щоб заспокоїтися, але мені легше не стає. Маринка заспокоює, як може:

- Може все-таки у нього щось трапилося? В житті все буває..

- Ти сама в це віриш? Я щось не дуже. Тим паче він вже б з'явився на зв'язку. 

- Ти знаєш, по твоїм словам, Ярослав не схожий на чоловіка, який просто так зникає. - не здається вона.

- Давай не будемо, мені й так не солодко. Скоріше за все злякався серйозних відносин!

Так і пройшов наш дівочий вечір у здогадках та посиланнях всіх чоловіків у далеку країну. Маринка повинна була залишитися у мене, добре, завтра - вихідний. Хоч виспимося і самій буде не так важко зранку.

Але щось пішло не по плану. Маринці в голову прийшла "геніальна" ідея:

- А чого ми тут сидимо і киснемо? Що це на твоєму Ярославі світ клином зійшовся? Зовсім, ні! - хитро примружилась, точно щось задумала. - Так, давай збирайся. Ми їдемо до клубу!

- О, ні. Я не хочу, тільки не сьогодні. Маринка…

- Я нічого не хочу чути. Так, де твоє найсексуальніше плаття? Те чорне, коротеньке? - питливо дивиться на мене. - І собі треба щось підібрати, я ж так не піду! 

Коли Марина щось задумала, її нереально переконати. Тому я не стала припинатися і погодилася. Була не була. Раніше ми частенько ходили в клуби, а останній час щось закинули, набридло.

Одним словом, зібралися, викликали таксі та поїхали.