Розділ 8

Наступні дні видалися надзвичайно насичені. Ми постійно були завантажені роботою. Чекали на партнерів для підписання важливої угоди. Звичайно, з Ярославом ми стикалися постійно і навіть розмовляли, але лише по роботі. Про минулий інцидент не згадували. Не скажу, що мене дуже радували ці зустрічі, сподівалася, що він швидше поїде і я не буду думати про нього. А тепер не думати не вдавалося, на роботі ще якось була зайнята постійно, а вдома самотньо й улюблені серіали не рятували від злощасних думок. Ще й Маринка при кожній телефонній розмові нагадувала про Ярослава, вона вважала, що такий гідний шанс втрачати не можна. 

- Тобі вже не двадцять років, щоб так себе поводити. - зітхала вона. - Подумаєш захотів мужик чогось більшого, так ти вже не маленька, а раптом у вас щось би вийшло? А тепер тільки страждаєш!

- Я не збираюся вішатися кожному зустрічному чоловікові на шию, тому що мені вже двадцять вісім років. Ти прямо, як моя мама, читаєш мені мораль. - відповідала я. 

І переводила розмову в інший напрямок. А сама сумувала за його поглядом.

Сьогодні приїжджали партнери, їх мав зустріти наш водій і доставити в офіс. Я, як права рука, керівника це все знала і готувала відповідні документи.

З кабінету вийшов Андрій Миколайович:

- Ірино, наші партнери затримуються, тому ми переносимо зустріч з офісу до ресторану. Забронюй столик на чотирьох осіб, ти поїдеш разом із Ярославом Володимировичем.

- Що? Чому я? А ви? - здивовано запитала я.

- Я вже завтра чекатиму їх в офісі. Я думаю, Ярослав Володимирович з ними домовиться, а ти йому допоможеш. Забронюєш столик і йди додому, підготуйся до зустрічі.

Навіть нічого не скажеш, бо це моя робота і нікуди я не дінусь. На такі зустрічі ми деколи ходили з керівником, тому я знала як потрібно виглядати. Завжди одягала закрите плаття або діловий костюм. Але сьогодні мені захотілося, одягнути щось нове. Я навіть здогадуюся, чому. Так, перед Ярославом я завжди повинна бути у формі. В мене ще було декілька годин в запасі, тому я сміливо набрала Маринку і домовилася, що скоро приїду до неї, нехай мені щось підбере. Краще за неї ніхто не справиться.

Приїхавши до торгового центру, відразу пішла в примірочну, Маринка вже підготувала мені декілька нарядів. Я їй дуже вдячна за це. Терпіти не можу ходити довго по магазинах, шопінг це не про мене. Перемірявши всі плаття, зупинилася на зеленому. Воно дуже гарно облягало, підкреслюючи мою фігуру, але водночас, було доволі закрите. Середня довжина прикривала коліна, невеличкі рукави - плечі, а неглибокий виріз - груди. Те, що треба для ділової зустрічі. Подякувавши Маринці, поспішила додому, треба ще щось зробити з моїм неслухняним волоссям.

Під'їжджала до ресторану з легким хвилюванням, ніби на побачення йду, чесне слово. Так, треба привести думки в порядок і як говориться, не впасти обличчям в бруд.

Ярослав вже сидів за столиком, попиваючи каву, партнерів ще не було. Значить, я вчасно. Помічає мене, захоплено роздивляється і розтягується у посмішці, як чеширський кіт. Що ж, місія виконана, моя душа лікує. Я хотіла сподобатися йому.

- Це ти для партнерів так нарядилася чи для мене? - замість привітання починає Ярослав, не перестаючи посміхатися.

Що за людина? От не може без підколів. Сідаю поряд і відповідаю:

- Будемо вважати, що це був комплімент! - мило посміхаюся. Хоча всередині обурилася.

- Звичайно! Виглядаєш шикарно, тебе частіше треба брати на ділові зустрічі.

Не встигаю щось відповісти. До нас підходять партнери. Ми знайомимося, Роман і Денис виявляються молодими серйозними людьми, з якими ми плануємо співпрацювати. А я чогось думала, що партнерами виявляться старші та солідніші дядечки, що ж так навіть краще. Ми швидко перейшли на ти й обговорювали усі робочі моменти. Далі все йшло по плану, крім одного, щось Роман став занадто багато уваги приділяти мені. То погляди кидає двозначні, то легенько торкнеться рукою, а після того, як він назвав мене Іруською, Ярослав не витримав.

- Яка вона тобі Іруська?? Вона Ірина, мій помічник і тільки так! - занадто самовпевнено сказав він.

Роман явно не очікував такого:

- Еммм… Пробачте.. Ви, мабуть, у відносинах? Я ж не знав. Нічого не маю проти. Просто Ірина дуже красива дівчина.

То страждаю одна, а то вже аж два кавалери знайшлося. Що ж це робиться? Ще не вистачало, щоб вони договір зірвали! Ярослав так і буравить своїм поглядом Романа. Влізаю у розмову:

- Ми не у відносинах з Ярославом Володимировичем. Але я романів на роботі не заводжу.

Роман аж розцвів. Щось мені не подобається цей усміх.

- Так давайте, зустрінемося після роботи! Ми з вами не збираємося працювати в одному офісі. - продовжує свій натиск.

Ой, даремно, він це сказав. На Ярослава я боялася поглянути:

- По-моєму, дама зрозуміло виразилася, вона не заводить робочих романів. - уже проревів він.

Роман якось незрозуміло поглянув на мене, ніби чекаючи відповіді. А в мене в голові слова крутилися вихором, але ніяк не складалися у потрібні речення. Зробила серйозний погляд:

- Ярослав Володимирович правий. І закінчимо цю розмову. - знайшлась, що сказати я. 

А далі, сама не розуміючи, навіщо я це роблю, поклала свою руку на руку Ярослава під столом. Може хоч так він заспокоїться? Він спочатку здригнувся, а потім заграбастав мою руку у свою, переплітаючи наші пальці й не відпускав до кінця. Що ж, цікаві у нас відносини...