Розділ 7

Зранку прокинулася без настрою. Мало того, що не виспалася, так ще й не розуміла сама себе. З однієї сторони, мені зовсім не хотілося зустрічатися з Ярославом, а інша моя сторона, хотіла ще раз його побачити. Але зізнаватися собі в тому, що він мені подобається, я не хотіла.

Тут потрібно сказати, що з чоловіками мені не дуже везло. То занадто розумний попадеться, то нудний, то взагалі, крім комп'ютера, нічого не помічав. Прощалася я з ними швидко і безболісно, мабуть, не для мене вони були. Ярослав був інший, і його фінансове положення тут ні до чого.

Умів зачарувати й одночасно бісив мене, а це притягує, як відомо. Хоча підозрюю зачаровував він мене не одну, може в нього взагалі дівчина є. Ми про це не говорили. Лише одна прогулянка, а я вже про щось думаю, при тому, що ми посварилися.. 

Так все, роботу ніхто не скасовував і сьогодні мені вже точно вихідний ніхто не дасть, шкода.

Під'їжджаючи до офісу, помітила щось кольорове на моєму паркувальному місці. Це виявилися кульки, багато різнокольорових кульок. Що за ідіотський розіграш? Вийшла із машини та прочитала на кульках: "Вибач". Що ж тепер зрозуміло хто. Посміхнулася сама собі. І що мені тепер з ними робити?  В офіс точно не заберу, недоречно, а додому не довезу, мабуть. Не довго думаючи, повідв'язувала стрічки і кульки полетіли в небо. Цією картиною замилувалася не я одна.

Підійшов охоронець Льоша:

- Що новий залицяльник з'явився? - поцікавився, усміхаючись.

- Ні, це так хтось розважається. 

Ще тільки не вистачало мені пліток. І пішла до офісу.

Робочий день розпочався, як завжди, дуже стрімко, не встигла я зогледітися, як вже настав час обіду. Ярослава досі в офісі не було. Ну то й добре. Не знаю, як тепер з ним поводитися після ранкових кульок. Не розумію його поведінки, то він звинувачує мене у стежці, наступного дня вже вибачається. Все-таки чоловіки незрозумілі нам істоти, як говорить завжди моя мама: “В справжнього чоловіка в душі живе дитя і незрозуміло, що воно зробить наступної миті”. В цей момент погоджуюся з нею. Так, треба відволіктися і піти перекусити. Набираю Аллочку, щоб самій було не скучно, заодно останні новини послухаю. Алла, як наш адміністратор, завжди в курсі всього.

Допиваючи свій чай, слухаю, як Аллочка розповідає про нашого нового охоронця: 

- Він такий спортивний і постійно мені підморгує. Як думаєш, може я йому сподобалася? 

В цей момент краєм ока помічаю, як до нашої кафешки заходить Ярослав, бере каву і виходить, не забувши, посміхнутися мені. Я ледь не захлинулася чаєм, надіюся, цього ніхто не помітив. 

- Ти мене взагалі слухаєш? Іра? - надула губки Аллочка.

Яка вона ще дитина. Алла прийшла до нас відразу після університету, це її перша робота, поводиться іноді зовсім по-дитячому, але зі своїми обов’язками справляється на відмінно. Усміхаюся їй:

- Звичайно! Ти говорила, що подобаєшся новому охоронцю? Так підштовхни його до наступного кроку, нехай запросить тебе на побачення.

- Це як? Я ж не знаю, чи я йому точно подобаюсь? А може в нього дівчина є?

- Скажи, що у тебе неочікувано зірвався вечір, подружка не змогла піти з тобою у кіно. Тепер квитки пропадуть, шкода.

= Хм.., а що, це ідея! Виберу зараз фільм, якийсь бойовичок. Якщо погодиться, то я йому точно подобаюсь. -захлопала в долоні Аллочка.

- Ти не можеш не подобатись. - підтримала її. - Тільки квитки купуй, після того, як він погодиться.

На цій прекрасній хвилі ми розійшлися по своїм робочим місцям.

Заходжу до приймальні. І треба ж мені знову спіткнутися, нога висковзує з туфельки і я ледве не падаю, але вчасно втримую рівновагу. На одній нозі тягнуся за туфелькою якраз біля свого стола, коли на мій подив, її мені підносять.

Піднімаючи голову, бачу Ярослава, який так гарненько вмостився за моїм робочим столом. Такссс...і що це ми тут робимо??

- Привіт! Ти знову туфельку загубила? Прям, як попелюшка. - посміхається мені своєю чарівною посмішкою.

- І тобі привіт! Тільки щось принца не видно. А ти що тут робиш? - все одно не можу втриматися від насмішки.

- Ти щось не дуже мила. Хіба я не годжуся на роль принца? - і театрально насуплює брови. - Тобі не сподобалися мої кульки? - вже сміється.

Це називається хотіла бути з ним серйозніша. І як тут не засмієшся.

- Сподобалися, але це було зайве.

- Чому ж? Хотів підняти тобі настрій! - різко підіймається, долає коротку відстань до мене у два кроки, і кладе свої руки мені на попку. - Можливо проведемо сьогоднішній вечір разом?

Ви б бачили мої очі у цей момент, здається вони так, ще ніколи не округлювалися. Швидко беру себе в руки. Що ж захотів погратися? Добре, отримуй. Роблю томливий погляд, посміхаюся. Кладу свої руки йому на сідниці й стискаю:

- А давай ти проведеш сьогоднішній вечір у компанії дівчини на одну ніч, а не зі мною!? Я ж правильно зрозуміла твої мотиви?

Відходжу від нього. Він точно не очікував такої реакції. На нього без сліз не подивишся. Ох, ці чоловіки. Дивлюся незворушно і сідаю за стіл. Ярослав мовчки покидає приймальню.