Розділ 6

Ми вирішили повернутися в парк, тому, що погуляти зранку не вдалося. Спочатку прогулюючись, розмовляли. Ярослав виявився цікавою людиною, розповідав про свої подорожі та досягнення. Не вихвалявся, але й подавав себе з хорошої сторони. Що ж, наш бос знає собі ціну. Я теж не відмовчувалася, розповіла про своє насичене студентське життя та успіхи в роботі. Ми й не помітили, як перейшли на "ти". А потім я побачила оглядову карусель і потягла Ярослава. Знаєте, такі великі старенькі каруселі, на яких в дитинстві там зверху, все навколо здавалося маленьким. Я раніше їх обожнювала.

- Я так давно не каталася, ходімо на карусель. - скорчила дитячу рожицу йому.

Ярослав здивувався і розсміявся:

- Це ти так вмовляла своїх батьків? Я трохи некомфортно себе відчуваю на висоті. - задумався.

- Такий великий і боїшся цієї карусельки? Тоді я пішла сама. - обернулася і пішла в напрямку каси.

- Іра, зачекай! Гаразд, я піду з тобою. - підбіг і трохи обійняв мене. Щось я незрозуміла, це що у нас побачення?

- Головне, не дивись униз, я буду поряд. - проявила я турботу. Людина заради мене переступила через свій страх. Молодець.

Ми зайшли у кабінку і потроху почали підійматися.

- Люблю оглядові каруселі за цей прекрасний вид, можна дивитися не зводячи очей... - порушила я тишу.

Але Ярослав мене перебив:

- Що ти зранку робила в парку? - здивував він мене.

- Вибач, що? - я щось  не зрозуміла це питання.

- Я хочу почути відповідь на своє питання. -повторив він.

Оуу, це що ще за тон? Що він собі дозволяє?

- То ти спеціально погодився на карусель, щоб мені не було куди тікати? Та ти прям стратег! - я вже теж набирала обороти.

- Невже так важко спокійно відповісти? Ти за мною слідкувала? - напружився, очікуючи моєї відповіді.

- Хто, я? Мені, по-твоєму, зайнятися нічим? - сверлю його очима.

- Я бізнесмен і мені треба знати, можливо, тебе хтось підіслав?! Ми з тобою мало знайомі. - відповів тихо і напористо.

- Серйозно? - я вже розлютилася. - І більше не взнаєш! Ще я підстилкою чиєюсь не була!! - останнє речення я вже викрикувала.

Ярослав аж оглянувся, але оскільки ми були на висоті та самі у кабінці, нас ніхто не чув. Він точно не очікував побачити мене такою злою, але хай насолоджується, сам довів. Слідкувала я за ним, великим бізнесменом, дуже треба. Все не буду я з ним більше спілкуватися, образилася. І відвернулася, наскільки це було можливо.

- Іра, можливо я не правий...вибач, я не хотів тебе образити. - постарався вибачитися Ярослав.

- Знаєте, що, Ярослав Володимирович? Зустрінемося на роботі! - з цими словами я вискочила з кабінки, яка якраз підійшла до низу. І швиденько побігла до своєї машини, благо, хоч її забрала.