Розділ 5 Ярослав

Моє життя завжди було розплановане заздалегідь. Спочатку за мене планували батьки: школа, спортивні секції, змагання, університет. Далі, я вже сам почав планувати своє майбутнє і будувати кар'єру. Можливо комусь так не подобається жити, але я так звик. Планування підштовхує йти до намічених цілей і я їх долав успішно. Так і відпочинок в мене завжди запланований. Не можу я просто так залишити фірму і зірватися полетіти відпочивати, занадто багато обов'язків. Все повинно бути розписано заздалегідь. Звичайно, з роками роботи з'явилися люди, яким я довіряю і можу трохи розслабитися, але ніхто не зробить краще за тебе. З таким девізом, я прожив тридцять два роки, поки у моє життя не ввірвалася вона — руда бестія. Не даремно, так називають власниць рудого волосся, вона ніби не з нашого світу.

Я завжди займався спортом, виглядав підтягнуто та й слідкував за собою, а тут якесь дівчисько обзиває мене "старікашкою"! Що вона собі дозволяє, так розмовляти з генеральним директором? Мої підлеглі ніколи не дозволяють собі так поводитися. Вони поважають мене, я поважаю їх. А тут таке хамство. І як вона може бути помічником керівника?

Розпитавши в Андрія Миколайовича, трохи про свою нову знайому, я заспокоївся. Дівчина вже працює у фірмі декілька років і гарно себе зарекомендувала, але "деколи буває різкувата", так охарактеризував її керівник. Нічого собі різкувата, та вона готова була спалити мене своїми виразними очима, лише за те, що я припаркувався на її місці.

Проводячи мені екскурсію фірмою, Ірина поводила себе цілком дружньо, мабуть, зрозуміла, що була не права. Я мимоволі замилувався її фігуркою і подумки похвалив, видно, що дівчина займається собою. Вже думав запросити її посидіти десь, але згадав, що у мене зустріч.

А вийшовши на вулицю до своєї машини, я пережив декілька емоцій: від здивування і злості до сміху. Спочатку я розлючений забіг назад і довго знущався з адміністратора, але так і не добившись від неї адекватної відповіді, повернувся до машини. І тут в мене прояснилося, вже важко було втриматися і не засміятися. Все-таки Ірина молодець, не здалася і наказала мене. Ох, я їй завтра покажу.

Зранку плани змінилися і треба було зустрітися з однією людиною по справах фірми. Зустріч я призначив у парку, погода була хороша і якраз по дорозі до роботи. Її я помітив не одразу, щось копошилося у кущах прямо навпроти нас, я спочатку подумав, що то якийсь рудий песик щось там знайшов. Яким же було моє здивування, коли звідти виповзла дівчина і в ній я впізнав Ірину, хоч вона й швидко зникла.

Що ж, чим далі, тим цікавіше. Вона що слідкує за мною?

Треба це вияснити, запрошу її на побачення, а там буде видно.