Розділ 2

- Льоша, ти можеш мені допомогти? - зайшла в кабінет нашої охорони. - Мені потрібно відключити камери на стоянці на півгодини.

Щось мені не сподобався вираз його обличчя.

- Ірина Олександрівна, ви ж знаєте, я не маю права, потім влетить від керівництва. - оправдовується він.

- А за відлучки не влетить? Я скільки разів тебе прикривала? Льоша деколи відлучався у справах, а я трохи прикривала його, тому знала, що мені не відмовить. Усміхнулася примирливо.

- Гаразд. Але ж ви нічого такого не збираєтесь робити? - щось він розхвилювався.

- Зовсім, ні, — впевнена запевняю, — Тільки якщо хтось ітиме, попередь мене.

І побігла швиденько до машини Ярослава, прихопивши з собою коректор. А там розпочався урок малювання, я навіть захопилася, але потім згадала, що у мене мало часу і зникла зі стоянки.

Уявляю обличчя Ярослава, коли він побачить мій надпис. Захіхікала, заходивши до кабінету. В цей момент двері кабінету керівника відчинилися і вийшов Ярослав, варто зазначити, у прекрасному настрої. Ну що ж, зараз я тобі його підпорчу.

- Ірина, ось ви де! - чую голос свого керівника Андрія Миколайовича з-за спини Ярослава. - Зробіть екскурсію по нашому офісі Ярославу Володимировичу і розкажіть про наші плани на майбутній місяць.

Ну що ж, тримайтесь, Ярослав Володимирович, я сама люб'язність, пар вже випустила на ваш танк.

Ярослав мені підморгнув, я здивувалася, але вигляду не подала, мене таким не проведеш.

- Розпочнім з конференц-зали, вона знаходиться неподалік. - починаю я.

- Дами вперед, — показує мені рукою на двері. Ти подивись, який джентльмен, а сам, мабуть, уже розглядає мою п'яту точку. Хай подивиться, не даремно ж я у спортзал ходжу. Голову підняла, плечі розправила і попливла. Хто ж знав, що в коридорі стоятиме відро, прибиральниця десь неподалік була, яке я чомусь не помітила.. І вже б феєричне летіла, якби Ярослав вчасно не піймав мене.

- Дякую! - трохи зніяковіла.

- От бачите, і від лисого старікашки толк є, — посміхнувся Ярослав. Хотів ще щось додати. Але я своїм поглядом дала зрозуміти, що не хочу згадувати ранок. Бо ще незрозуміло, що мені вечір принесе. Може я погарячкувала трохи з машиною, але що вже думати..

Подальша екскурсія пройшла без подій. Я хотіла показати ще бухгалтерію. Але Ярослав вибачився і повідомив, що в нього ще зустріч сьогодні. Як відчував, що дівчата з бухгалтерії його в спокої не залишать. Ще б пак, половина не заміжні, а тут такий молодий директор та ще й неодружений. Обручки на руці не має.

Ви нічого не подумайте, я не розглядала спеціально, так випадково помітила. Хоча обручка в сучасному житті мало, що означає, зняв та й можна морочити голову дівчатам.

За цими роздумами не помітила, як Ярослав попрощався і вийшов.

А через декілька хвилин влетів назад, направляючись до ресепшена, з перекошеним обличчям.

Ой, щось про Аллочку, я не подумала..

Добре, що робочий день вже закінчився. Швидко забігаю по свої речі, на ходу викликаю таксі, зможу вийти із запасного виходу. До своєї машини важко буде добратися непомітною, а попадатися зараз Ярославу на очі не хочеться.

Вже сидячи у таксі, проїжджаємо стоянку, бачу, як Ярослав відмиває надпис "ОЛЕНЬ". Він підіймає голову, на мить, наші погляди зустрічаються, стає трохи соромно. Заспокоюю себе тим, що так йому і треба. А тут ще водій зі своїми коментарями:

- Оце так не пощастило, чуваку. І чому "Олень", щось не схожий? Це ж хто так постарався? Мабуть, має два життя, таку тачку розмалювати...

Нічого не відповідаю, дивлюся у вікно і думаю.