Поїздка

Через якийсь час хлопець зібрався, та відправився на місце де мала відбутись зустріч. Приїхавши на місце зустрічі, яке було у школі де він і навчався, він підійшов до свого старого класу та з очікуванням, кого ж він побачить відкрив двері. Відкривши двері, він побачив двох дівчат які розмовляли між собою та двох хлопців, один з яких сидів у телефоні а інший підійшов до вікна, розглядаючи щось.
-хей, привіт. Не впевнено сказав юнак.
Всі звернули увагу і зі здивуванням темно волоса дівчина промовила.
-ого, Микола, це, що справді ти? Запитала Настя.
-нічого собі ти так сильно змінився. Сказав Володя. 
-так, це я, та і не дуже я змінився, хіба бороду трохи відростив. Відповів Микола.
-та ні, ти дуже сильно змінився, твій голос, твій стиль, та навіть твій погляд! Сказала Віка дивлячись на хлопця.
-ну, можливо я трохи змінився, але і ви всі не так вже і сильно змінились. Сказав Микола. - ти досі носиш окуляри, й волосся такого ж червонуватого кольору до плечей, у Насті таке ж довге темне та шовкове волосся, а Володя ніби й не змінився, Іван он теж. Доповнив Микола. 
-до речі, ти нікого по дорозі сюди не бачив? Спитав Іван.
- здається ні, а що таке? Сказав Микола.
- просто багато хто сказав, що або сильно запізняться чи взагалі не прийдуть. Сказав Іван.
Вони ще трохи поговорили між собою та Микола сів до Володі та вони почали говорити та дивитись щось на телефоні разом.
Через кілька хвилин в двері постукали, та в приміщення ввійшли дві дівчини
-ого, а чому нас так мало. Сказала одна дівчина
-це всі хто прийшов на зустріч? Доповнила друга дівчина
-хей а ви як і завжди запізнюєтесь. Посміхнувшись сказав Микола.
Дівчата озирнулись і зі здивуванням одна з них промовила
-Микола? Це що ти? А ти змінився з нашої останньої зустрічі. Зі здивуванням сказала Антоніна
-ти навіть відростив бороду, знаєш, а тобі личить. З посмішкою доповнила Даниїла.
-а ви дві, майже й не змінились, хіба, що в тоні трохи коротше волосся стало, а в тебе дана навпаки, трохи довше.

-справді? Я гадала, що це не так вже й помітно. Сказала Тоня.
Вони всі разом розмовляли аж поки не почувся стук в двері, це був Андрій. Всі зустріли його та після невеликої розмови Андрій почав говорити.
-хей, у мене є дуже цікава новина, через кілька днів я одружуюсь, і моє весілля буде проходити не аби де. Саме тому я запрошую вас всіх в Дубаї, не хвилюйтеся, вам не доведеться купувати квитки, ми полетимо на моєму літаку.
-твоєму літаку? Звідки в тебе стільки грошей? Зі здивуванням запитав Іван.
-за останній час я відкрив свій бізнес, і тепер він став набагато прибутковішим  ніж раніше. Відповів Андрій. - але покищо, давайте сходимо в ресторан, я пригощаю. Сказав Андрій.
Після зустрічі, всі присутні зібрались, та поїхали в ресторан та веселились там. Та через деякий час Микола та Андрій зустрівшись на балконі, почали розмовляти між собою.
-що? Вирішив трохи побути один? Запитав Андрій.
-так, вирішив трохи освіжитися. Відповів Микола.
-скажи мені правду, я бачу, що тебе щось турбує.
- гаразд, просто бути разом з ними, дуже весело і я б хотів щоб так було постійно але, з іншої сторони, для мене це трохи важко.
-дай вгадаю, вони всі нагадують тобі про неї.
-вгадав
-так і думав, все-таки я знаю тебе дуже добре, але ти все ніяк її не забудеш, з того часу пройшло вже 4 роки. Ти і сам знаєш, якщо не станеться дива то ти так і залишилися один. так скажи мені скільки ти ще збираєшся її любити, місяці? Роки? Десятиліття?
- завжди. Я намагався її забути, але я не можу.
-зрозуміло, я б зробив для тебе щось якби міг, але максимум, що я можу то це якось спробувати підняти тобі настрій.
Після цієї розмови вони повернулись всередину і через кілька годин вже повертались додому. Коли всі розійшлись по домівках, пішки повертались додому вдвох тільки Тоня і Микола.
-поки ми йдемо тут, то може хоча б щось заспіваєш, щоб не було так нудно, ти ж казав, що ти став співаком.
-гаразд, тоді спробую щось.
Далі вони йшли, під тихі співи додому.

Так вони йшли ще деякий час, до будинку Антоніни.
-це й справді досить непогано, сходжу якось на твій концерт.
-гаразд, а я тоді дістану тобі білет та іншим.
-домовились, гаразд, я вже вдома, дякую тобі що провів додому, побачимось через кілька днів, бувай.
-бувай. Відповів Микола.
Ще через якийсь час він повернувся додому та переодягнувшись вирішив відпочити після довгого дня та не помітив як заснув.
Наступний день він провів за збором речей у валізу та написанням нової пісні. На наступний день після нудного дня він дістався до аеропорту, де на нього вже чекали. він зустрівся з друзями та вони разом сіли в літак та почали летіти в Дубаї. Під час польоту всі розмовляли між собою та насолоджувались краєвидами.
-доречі, коли ми будемо на місці, потім зможемо проїхатись по пустелі. Сказав Андрій. Коли вони долетіли до місця призначення, вони поїхали в готель в якому і переночували. На наступний ранок вони всі зібрались та Андрій познайомив їх зі своєю нареченою. Після чого вони вирішили проїхатись по пустелі.
-Дана! Одягни окуляри, ато пісок в очі потрапить. сказав Микола.
-та зачекайте, зупиніться, там щось є! Відповіла Даниїла.
Вони зупинились та побачили як над піском літає дивна сяюча сфера.
-що це? Міраж? Сказав Іван.
-незнаю, можна піти подивитись.
-візьміть свої сумки, щоб потім не бігати за чимось необхідним. Сказав Микола.
Вони взяли сумки та пішли подивитись, що це було. Коли вони підійшли до того місця, їх засліпило дивне сяйво. Відкривши очі, вони побачили, що знаходяться вдома.
-як це? Ми, що вдома? Сказав Володя.
Несподівано до Миколи прийшло розуміння, що він вже бачив це недавно у своєму сні у в ту ж секунду в небі можна було побачити, як біля якоїсь сфери розходились темно фіолетові, сині, та білі лінії, що були схожі на тріщини.
-тримайтесь за щось! В ту ж секунду як він крикнув це їх почало піднімати вгору.
-що це взагалі таке!? Крикнула Антоніна. Та їх всіх затягнуло всередину тієї сфери. Вони побачили довгий путь в кінці якого було сяйво а навколо було видно сяючі зорі.