25

Душіння дракона подушкою виявилося дуже дивною і непередбачуваною річчю.

Спочатку дракон душився непогано, навіть не пручався. Можливо взагалі з долею змирився. Але потім чи то жити захотів, чи згадав, що це він тут сильний чоловік. І Оксана не зчулася, як подушка зникла з рук, світ перевернувся і вже вона виявилася придавленою до дивану. Причому не подушкою, а цілим драконом, хоч і в людській подобі.

— Догралася, — пророкотав він їй в вухо. Низько так, з тими муркотливими нотками, котрі до кісток пробирають, а мускули перетворюють на холодець. — Попалася.

— Червона Шапочка, — невпевнено пискнула дівчина.

Дракон кліпнув і, здається, збився з думки.

Оксана хихикнула. А чого не хихикати, якщо класична сцена спокушання всього двома словами перетворюється на чорт знає що? Можливо мамина сусідка тітка Рая навіть права, Оксана з її довгим язиком, котрий меле сам не знає що, ніколи заміж не вийде.

— Хм, — сказала дівчина і придивилася до Микаля на предмет заміжжя. Предмет був привабливим, аж занадто.

— Хм? — перепитав дракон і закрив на мить очі. — Ну, це вже ні! — сказав рішуче, відкривши їх.

А потім нахилився і таки поцілував. Обережно, як кришталеву. Можливо, нещасний, згадав, що ця дивачка при поцілунках хихикає і з настрою збиває. Довелося обнімати його за шию і теж цілувати. А то ще сумніватися в собі почне, в депресію впаде.

І все йшло добре, аж занадто, поки в світ для двох не увірвалося знайоме:

— Хм!

І це «хм» не належало ні Оксані, ні Микалю.

— Ви хоч би двері замкнули, чи що. А то мені не хотілося б зайти, а тут процес зачаття дитини в самому розпалі.

— Якої ще дитини?! — дружно, мов довго репетирували спитали Оксана і Микаль.

І втупились один в одного, не розриваючи обіймів.

— У драконів то легко, коли вони ні про що не думають. А потім жінки на них ображаються, в баштах замуровуються, в богинь перетворюються, ще якось цікаво розважаються, — продовжив псувати атмосферу знайомий голос.

— Дивні якісь розваги, — сказала Оксана і виглянула з-під руки Микаля.

Говорила Кора. І дивилася на них ельфійка з таким виразом обличчя, наче була щасливою матусею, чиї дітки нарешті запам’ятали всі букви рідного алфавіта.

— А що нещасним залишається робити? Жила собі, нікого не зачіпала, а тут на голову звалився красень, швиденько зробив дитинку і таємниче зник в ту ж мить.

— Е? — Оксана подивилася на Микаля.

— Магія, — видихнув він. — Клята магія. Дорослому дракону неможна бути поруч з беззахисним дитям, поки в нього луска не наросте, магічна для початку. Бо прикипить і ніколи самостійним не стане. А не стане самостійним, втратить розум.

— Та чого ці кляті дракони так люблять розум втрачати? — спитала Оксана незрозуміло в кого.

І романтика остаточно здохла. Здається навіть в муках. Микаль на диво все зрозумів правильно, сів, всадовив поруч Оксану і втупився в ельфійку.

— Я чого прийшла, — мрійливо посміхнувшись сказала вона. — Я прийшла через склянки. Який колір оберемо? Вишнеко-червоний, чи яскраво-синій?

Які іще склянки в такий момент?! — подумки здивувалася Оксана. І чому б їм не бути просто прозорими?

— Офіційне відкриття завтра, інакше не встигнем з першим звітом, — винувато сказала Кора. — А склянки повинні бути однаковими. І треба вибрати колір.

Нахабна драконяча рука погладила місце понижче спини, а потім сковзнула вище, по спині, під сорочкою, аж мурахи по шкірі прокотилися. І Оксані стало зовсім не до склянок.

Вони знущаються з неї, обоє?

— Прозоре і біле. Кольорового і так багато, — якомога спокійніше сказала Оксана.

Ельфійка загадково посміхнулася, подивилася на стелю і тоном дельфійского оракула сказала:

— Правильний поцілунок гарантовано ламає первісну магію. Головне цілувати не кого попало, а кого треба.

— Що? — аж підскочила Оксана.

Микаль смикнув її назад за сорочку, а потім обняв і притис до себе.

— Як це ламає? — спитала Оксана, неясно розуміючи про що саме.

— Як в казках. В них постійно чари з принців знімають поцілунками, менш часто з принцес. Іноді не чари, а прокльони. Хоча насправді воно не спрацює. Воно тільки на первісну магію діє. А це, або те, що дісталося від природної відьми, або те, що дісталося від предків, — потисла плечами Кора. — Добре, скажу нехай везуть прозоре і біле. Прозорі склянки, біла порцеляна. Гарно. Тільки листочки нехай намалюють, тоненькі, чорненькі, як вензель.

І розвернулася, щоб піти.

— А-ну стій! Так це був план?! — запідозрила страшне Оксана.

Вкрасти дівчину, заморочити голову, змусити закохатися і зняти сімейні чари?!

Закохатися?!

— План у чоловіка, з котрого магія зробила дурника з казки? Того, котрий в дивні пригоди лізе, все в нього з рук падає, не щастить, за що не візьметься? Насмішила, — фиркнула ельфійка, причому так щиро, що Оксана не змогла не повірити. — Він пішов квітку добувати для тебе, хоча я просто пожартувала. Всі його плани написані в тому блокноті з песиком. А планувати, що вивалишся в якомусь світі, в котрий пішов сам не знаючи куди, і одразу побачиш дівчину, від якої очей не зможеш відвести, ну, це було б надто самовпевнено. Причому, вона буде руда, а рудих розумні дракони обходять по якомога більшому колу… Насмішила.

— Рада, що хоч тобі весело, — насупилася Оксана.

— Ну, ви поговоріть, поговоріть. А то вчасно не поговорите, а потім проблеми і в вас, і в оточуючих. Враховуючи, що один дракон, інша взагалі руда.

Висказавшись, ельфійка гріційно зникла за дверима. А Оксана залишилася, притиснута до драконячого боку так, мов він боявся, що вона зараз вирветься і втече.

— Так що там з драконятами? — спитала дівчина сурово.

— Якщо не забути про активацію амулета, не буде ніяких…

— Ця тема мені теж цікава, — признала Оксана. — Але з драконятами що? І чому хтось там в баштах замуровується?