23

На диво, озеро Оксана знайшла легко. Її навіть підвезти погодився дядько з возом. Віз пропах кропом, петрушкою і іншими духмяними травами. На його дні валялися пусті мішки і кошики. А дядько був повний, вусатий і безтурботний. Навіть побачивши, що на дорогу вискочила зла руда відьма і почувши її дивні запитання про озеро і чи не їде він в потрібному напрямку, дядько не перестав усміхатися. Ще й підморгнув. І запропонував підвезти.

Чи не боявся рудих відьом, чи знав як з ними поводитися. Або вирішив, що якщо відьма виростить роги, походами дружини наліво ніхто їх пояснювати не стане. Навіть якщо дійсно ходить. Або вона йому таку ж руду дочку нагадала.

В цілому, веселий дядько її навіть заспокоїв трішки. В душу з дивними розмовами і запитаннями він не ліз. Посміхався собі. Іноді починав мугикати якусь пісню. І навкруги дивився так, як вміють тільки люди, котрі щиро люблять світ.

А природа була гарна. Низенькі кущі, різнотрав’я, місцями яскраве і різнокольорове, місцями різних відтінків зеленого. А вдалині темніє ліс.

До озера доїхали швидко. Воно дійсно було майже поруч з містом. Оксана, навіть не подумавши про те, що дракона коло того озера може й не бути, зіскочила з воза, подякувала і поскакала до води, котра синіла і сріблилася брижами в заглиблені. Можливо то такий яр був. Чи тут теж колись рухалися льодовики і залишали по собі глибокі ритвини і величезне каміння. Або те взагалі закинутий стародавній кар’єр, котрий згладила природа, а дощі залили водою.

Справа коло озера росло щось схоже на невисокі верби. Зліва буйно розрослася мальва і рясніла темно-червоними квітками. А під ногами дівчини вилася посипана пісочком стежка і вела за кущики, за котрими, якщо Оксана правильно роздивилася зверху, був місцевий пляж. Щось там таке жовтіло і виділялося.

— Ага! — радісно крикнула Оксана, завернувши за кущики.

Пляж там був і пляжник теж. Він лежав собі коло водички, чи на небо дивився, чи спав, незрозуміло.

І слух в нього був чудовий. Бо на невинне «ага» він відреагував так, мов його джміль вжалив в дупу. Підскочив з положення «лежачи горілиць» на півметра, примудрився в повітрі перевернутися на заздрість всім котам, приземлитися на «чотири лапи», а потім одним рухом піднятися на дві.

— Ага, — не надто впевнено повторилася Оксана.

Пляж мабуть був нудистським, хоча ніякі таблички на це не натякали. А пляжник точно був нудистом, на що явно натякала відсутність одягу. Гордим таким нудистом, без комплексів. Бо побачивши перед собою дівчину, він гарно звів брови і про щось задумався. Можливо навіть про своє майбутнє. А вона роздивлялася чорні лози, котрі вилися по руках і торсу, лише підкреслюючи, що ліпив цього чоловіка якийсь дуже талановитий скульптор. А потім якась дурнувата богиня закохалася і все наліплене оживила. І стоїть тепер ця скульптура, вся така перевита мускулами і лозами. І все у цієї скульптури в міру і гармонійно.

— В музей, — сказала Оксана, роздивившись з голови, до пальців на ногах.

— Що? — ожила скульптура і по простому почухала потилицю.

— Хм… Ні, давай краще в еротичний журнал для жінок. Або на календар, кошти за котрий відправимо на лікування дітей-сирот.

— Е? — схоже зовсім загубився у власних думках Микаль. Або не встигав за думками Оксани.

— Ти будеш знаменитий і багатий! — життєрадісно пообіцяла дівчина, язик котрої молов, випереджаючи думки і зупинятися не збирався. — Хоча ти і так багатий. А давай ми тебе сфоткаємо і зробимо в кав’ярні окрему залу, де будуть висіти твої портрети в повний зріст в форматі ню. Головне дітей туди не пускати. Знаєш скільки бажаючих прийти буде? А що таке стриптиз знаєш?

— Стій! — замахав руками нещасний красень, здогадався подивитися вниз і прикрив долонею найцінніше.

— Я вже все бачила, — знову не стримала язика Оксана і вирішила підсолодити пилюлю. — Тобі нема чого стидатись.

Микаль нахмурився, помотав головою, а потім махнув вільною від прикривання потаємного рукою і пішов збирати розвішаний по кущах одяг.

За стриптизом навпаки Оксана спостерігала сидячи на пісочку. І дивувалася самій собі, що зовсім не знітилася через голого чоловіка. Мабуть він для цього був занадто гарний. Був би якийсь підстаркуватий дядько з пузом, точно б відвернулася. Ну, вона на це сподівалася. Інакше з нею точно щось не те.

— Ти мене шукала? — спитав дракон одягнувшись і сівши поряд.

— Так, — згадала Оксана навіщо прийшла і спробувала викликати в собі зметений лозою і мускулами гнів.

Гніву на її виклики було начхати. Він взагалі був десь поза зоною доступу і йому там було комфортно. А іще хотілося посміхатися, як дурненькій. І потикати Микаля пальцем в живіт, перевіривши кубики на міцність.

— Навіщо? — обережно спитав Микаль, точно здогадавшись, що не для того, щоб запропонувати фотозйомки для календаря.

— Я з Маржею поговорила, — сказала Оксана і несподівано для себе посміхнулася. Зовсім не зло. Мабуть навіть привабливо.

А хитрий ящір завмер.

— Так-так, — сказала Оксана і поправила йому волосся, щоб в очі не лізло. — Вона мені такі цікаві речі розповіла. Про те, що в драконів бувають критичні дні. І їх у них три штуки. Причому вони такі критичні, що далі нікуди і врятувати від того, що за ними буває, можуть лише якісь нещасні жінки, іноді навіть вісім одразу.