21

П’яного і насупленого Микаля знайшов Кирп. Мабуть тому, що тільки він один його й шукав, йому потрібно було вирішити чергове фінансове питання. Дракон, в вигляді саме дракона лежав на березі озера неподалік міста, розігнавши своїм виглядом як рибалок, так і дівчат, котрі любили там квіти збирати. І гному довелося доволі довго кричати, аж поки дракон звернув на нього увагу і перетворився на чоловіка. Ось тоді і стало помітно, що він п’яний і насуплений.

— Я її не розумію, — сумно сказав Микаль, дозволивши витратити доволі велику суму на гарненькі чашечки.

— Хм?

— Оксану, — пояснив дракон.

— Щоб зрозуміти, треба розмовляти, — видав мудрість гном. — Ти щось поясниш. Вона щось поясне. Тільки починати треба з цікавого, тоді обов’язково вислухає.

— Да? — здивувався дракон, котрий зазвичай з жінками не розмовляв. А тих, з котрими розмовляв, не сприймав, як жінок. Як ту же Маржу, чи Кору.

— Уявляєш? — зробив великі очі гном.

— Мені потрібно поплавати, — трішки повеселішав Михаль. — Я сюди прилетів поплавати, заспокоїтися, а то такий був злий на батька, що когось міг покусати.

— Покусати, то недобре. Раптом чергова перевірка, а ти її покусаєш?

— Так, недобре, — погодився дракон, встав на ноги в поплентався до водички, на ходу роздягаючись.

Кирп трішки поспостерігав за цим неподобством. Похитав головою. А потім пішов собі. Бо в Кирпа були справи і не куплений посуд. А в дракона і своя клепка в голові десь повинна завалятися, бо зовсім без клепок вижити неможливо. Так що наплавається і прилетить. Чи прийде. Чи приповзе. Там вже як пощастить і кого він по дорозі зустріне.

Оксана прокинулася через те, що хтось сидів поруч і голосно зітхав. Голосно, проникливо і сумно. Дівчина в першу мить навіть не зрозуміла, де знаходиться. Здалося, що знову ночує в подруги, а в тої є великий пес невідомої породи і він любить сісти коло голови і зітхати. Мабуть собаче життя в нього якось не так склалося.

Але замість пса на підлозі сидів Микаль. Що Оксана зрозуміла тільки коли посвітила на нього телефоном. І як вона не засвітила тим телефоном в око несподіваному гостю, вона й сама не знала. Мабуть телефон стало шкода. Він у неї один, добре хоч від якогось дивного кристала заряджається. Інший взяти нема де.

— Я тобі вирішив пояснити, — заявив дракон, коли дівчина перестала світити йому в обличчя. І подивився так сумно-сумно, навіть в напівтемряві видно було. — Насправді я дурень.

— Яка самокритика, — здивувалася дівчина.

— Не такий дурень, — замотав головою чоловік і оперся ліктем на ліжко. — Я магічний дурень. Це в мене від мами. В її сім’ї всі чоловіки такі. Мабуть прокляття. Хоча вони не оригінальні. Таких дурнів насправді багато. Особливо в королівських, імператорських і інших сім’ях, котрі правлять не перше століття.

— Хм, — тільки й змогла сказати дівчина.

— Воно проходить. І починається не відразу. Повинен бути якийсь стимул, чи щось таке і воно почнеться. Найчастіше для цього достатньо почати вважати себе дорослим, але бувають варіанти.

— Всі підлітки дурні, — сказала Оксана і позіхнула з натяком на те, що надворі ніч і їй спати хочеться, а не про імператорів слухати.

— І я ніяк не зрозумію, що стало поштовхом в мене. Все ж так добре йшло. А тут «раз!» і нате вам, приятель остаточно здурів і захотів, щоб я податки заплатив. Бо його дурному королю як завжди грошей на різні дурні закони не вистачає. Взяв би хоч ліміт для тих ображених придумав, щоб не нахабніли.

— Цікава думка.

— А то!

— Так що там з дурнем?

— Е-е-е-е… — загубив думку Микаль. — Так, з дурнем. Насправді податкова зі своїми податками стала першою ластівкою. Я, нажаль, не одразу зрозумів що воно таке і прилетіло іще декілька. Потім я порадився… Воно не безкінечне, що просто чудово, якщо добре подумати. А щоб скоріше закінчилося, треба йому піддатися і поводитися як дурень. Пригоди шукати, коней у дядька красти, дивних друзів заводити… а то вони самі як заведуться, так більше і не розведуться. Принци, ну, мамині брати, просто сідали на коней і їхали собі, щоб додому неприємностей не принести. А я не встиг. І одна з цих неприємностей у нас дизайнер. А потім поїхав, пішов, полетів і… і мабуть це тому, що я дракон. Якось наклалося, чи що. Якщо подумати, то мало хто з тих принців сам повертається…

— Друзі приносять?

— Ні, просто не сам, — помахав вільною рукою Микаль. — І дракони насправді нечасто в пошук відправляються. Знаходять значно раніше граничного віку. І це добре. Бо там знайдеш, чи не знайдеш, встигнеш, чи навіки безмозкою ящіркою залишишся. Як пощастить, бо часу вже дуже мало. Все так сумно, насправді. А ти мене не розумієш.

— Ти пояснюєш незрозуміло, — погодилася Оксана.

— Мабуть мені потрібно ще поплавати, — чомусь вирішив дракон, встав на ноги і почимчикував до вікна.

А Оксана дивилася йому вслід і думала сон це, чи не сон?

І цікаво, жар-птиць дракони не крадуть?