17

Квітку Оксана встромила в пляшку від вина, котру знайшла в кухні і наповнила водою. Рожеве сяйво і бажання посміхатися нікуди не поділися. Здавалося, його навіть більше стало. Воно переповнило кімнату і стало виливатися через вікно.

— Дуже дивно, — пробурмотіла дівчина.

Трішки подивилася на квітку. Сіла на ліжко і ще трішки подумала, що це може означати. Як розумна дівчина, подумала і про магію, і про наркотики, і про те, навіщо воно Микалю. По останньому пункту в голову лізла така дурня, що хоч ховайся від сорому. Оксана думала, думала і  не помітила, як заснула. А та дурня взяла і приснилася, ще й з позначкою 18+ до купи.

Так що прокинулася вона в дивному настрої і з бажанням задати мільйон питань хоч комусь. Ну, окрім Микаля. Ну його з його квітами.

Оксана подивилася на квітку в пляшці. При денному світлі її таємничість і прозорість майже пропали. Як і рожеве світло. Воно мов розчинилося в сонячних променях. А замість нього з’явився приємний аромат. Ледь вловимий, котрий асоціювався чомусь з мрією.

— Повбивала б тих драконів, — пробурмотіла дівчина, спускаючись по сходах і дивуючись що ніхто не розбудив.

І кого вона побачила спустившись? Саме того, кого бачити зовсім не хотілося. Щоки відразу запалали. В голову поліз клятий сон. А Микаль сидів собі на стільці за столом і посміхався.

І хто б знав яких зусиль Оксані вартувало не розвернутися і не втекти ганебно. Але вона себе переборола і пішла далі, старанно зберігаючи на обличчі привітний спокій.

— Квітка, — сказала замість того, щоб привітатися.

Окрім дракона нікого більше не було. І це було підозріло. Постійно ж хтось поруч крутиться.

— Еткеле, — сказав чоловік. — В перекладі з мови тих місць — зірка, що впала в болото.

— Яка цікава і стисла мова, — старанно посміхнулася Оксана. — З квіткою явно щось не те. Вона світиться і хочеться посміхатися.

Про те, що насилає еротичні сни говорити вона не ризикнула.

— Вона для настрою і лікує трохи. Але більше цінується за рідкість і те, що не в’яне роками. Головне воду міняти. Ще можна використовувати як лампу.

— Хм…

— Тобі не сподобалася? — занадто наївно спитав дракон і знову зобразив котика.

І от що йому відповісти?

— Гарна, — признала дівчина. — Цікавий спосіб вибачитися.

І навіть не стала уточняти за що саме. Все одно нічого не зміниться, а сваритися чомусь зовсім не хотілося.

— Добре, — посміхнувся дракон. — А я… А мені порадили спосіб, котрим можна хоч якось приборкати магію. Розумієш, що в тебе, що в мене є природна магія, котру дуже складно контролювати. Але їй можна задати… хм, вектор. Прокласти дорогу, по котрі вона буде рухатися. Головне постійно собі нагадувати. Так що, потрібно записати.

— Що записати?

— План. План того, що повинно статися. Придумати, як воно станеться. Крок за кроком.

— І воно так і буде?

— Навряд. Але у магії буде заняття. Вона буде сприяти тому, щоб сталося. Допомагати в потрібних кроках.

— Заважати в непотрібних, — покивала Оксана. Ну не могло бути інакше.

— Мабуть. Але шансів на те, що в когось випадково виростуть роги буде менше, — знову посміхнувся дракон.

Оксана хмикнула.

— Писати я можу що завгодно?

— Можеш, — посмішка Микаля стала хитрою і він став схожий на лиса. — Але якщо писати те, що здійснити неможливо, або що від тебе не залежить, працювати це діло не буде.

— Ніякого мені дощу з діамантів, — зі скепсисом сказала Оксана.

— Пишемо? — спитав дракон.

— Пишемо, — погодилася Оксана, котрій зовсім не подобалося, що вона може когось випадково зачарувати, нехай і не назавжди.

Микаль знову посміхнувся, а потім жестом фокусника дістав з повітря два блокнота. Невеликих, в пластикових обкладинках. На одній обкладинці красувався веселий песик з метеликом на вусі. На другій кішка з рожевим сердечком замість носа. Дракон подивився спочатку на кішку, потім на песика і віддав перший блокнот Оксані. А разом і з ним звичайнісіньку кулькову ручку.

Писали вони досить довго. Оксана мимоволі спостерігала за тим, як старанно дракон щось виводить в своєму блокноті. І почерк в нього мабуть каліграфічний. Не те, що її каракулі.

А писала вона дійсно план. Як би не хотілося, не план того, як надіне на голову Микалю помийне відро і змусить відправити себе додому. Ну, дурня ж. І він так просто не відпустить. І їй зовсім не хотілося покидати майбутню кав’ярню на половині шляху. Та ж ельфійка, якщо дати їй волю, такого нафантазує, що про нещасний заклад страшні казки розповідати будуть.

На мить Оксана задумалася про те, а чи не описати кроки до одруження Микаля на собі. Але це був б не дуже вдалий жарт. Раптом хтось прочитає? Чи магія збереться з силами і здійснить цю сумнівну мрію. Ну його.

Тому дівчина зібралася з думками і стала писати про кав’ярню.

І не помічала, що дракон став відриватися від своїх грандіозних планів і спостерігати за нею. Чи милуватися. Надто вже мрійливий у нього був погляд. І посмішка загадкова-загадкова.