13

— Вона руда! — з чимось в голосі, занадто схожим на страх, вигукнув чоловік.

Він був високим. Справді високим. Ледь не впирався головою в стелю. А ще в нього були широченні плечі, великі долоні і обличчя, котре з першого погляду починало асоціюватися з давньогрецькими богами. З другого погляду ці асоціації тільки сильнішими ставали. А втретє їй не дав подивитися на блондина  Микаль, банально закривши очі долонею.

— Руда! — з розпачем продовжив надриватися чоловік. — Руда! Чому мене не попередили?!

— Чому ти взагалі сюди приперся? — сердито спитав Микаль. — Твоє почуття гумору і так вилізло мені боком. Але тобі все мало…

— Руда! А вони не сказали. Я думав це буде весело, а це…

— Весело?! — аж зашипів дракон.

А Оксана акуратно розвела його пальці і подивилася на велетня одним оком. Цікаво ж чого він там надривається так.

— Ой, та ти б знайшов вихід. Іще ні одного дракона не вдалося розорити, — махнув рукою блондин і повернувся до свого горя: — Руда!

Оксані навіть пофарбуватися вперше в житті захотілося. Страждає ж людина. Ну, чи не людина, але ж страждає. Щиро так, натхненно. Старанно. Наче руді жінки щонайменше передвісниці кінця світу.

— Та що відбувається? — спитала Оксана і спробувала відвести від обличчя руку чоловіка.

— Не дивись, він приворотним зіллям облився, — відповів Микаль.

— Навіщо? — здивувалася дівчина і про всяк випадок заплющила очі. Не вистачало їй іще закохатися в цього велетня.

— Щоб мені завадити. Він радник місцевого короля. І це він натякнув йому на податки.

— Оу, — відізвалася Оксана.

— А тепер вивалився зі свого дурнуватого порталу нам на дах, щоб відволікати мого експерта по напоях, — продовжив пояснювати Микаль.

— Мене ніхто не попередив! — перебив його велетень. — Вона руда!

— Іди додому, придурок! — веліла Маржа. — Інакше я згадаю юність і піду скаржитися батькові твого приятеля.

— Яке додому! — застогнав блондин. — Вона руда! І я відчув подих сили! А значить щось уже трапилося!

— Справді? — спитала Маржа незрозуміло в кого.

— У мене лікоть чешеться. Немов я облиняв і нова луска ріжеться саме на цьому місці, — відповів Микаль.

— Та це була просто дурнувата лайка, — відповіла Оксана.

— О? — явно здивувалася Маржа.

— И-и-и-и… — натурально занив велетень.

— Та заспокойся, ти не дракон, нічого в тебе не вилізе…

— А якщо виросте? Луска. Чи роги.

— Роги ростуть у чоловіків, котрим дружини зраджують, — сказала Оксана.

— О-о-о-о-о… — так застогнав блондин, мов у нього було сім дружин і кожна зраджувала при першій ліпшій нагоді.

— Нічого, — сказала добра Оксана. — Зате оригінально буде. І підпилювати можна.

— Вона руда! — зависоко закричав блондин і з тупотом кудись помчав.

Оксана навіть очі відкрила і з подивом подивилася йому вслід.

— Здається я знову чогось не знаю.

Чого вона не знає, пояснила Маржа, всадовивши за стіл і вручивши чай з малиновими гілочками.

— Ти руда, — сказала вона першим ділом.

Оксана плеснула себе долонею по лобі і завмерла в такій позі.

— А всі руді — відьми, — продовжила пояснювати відьма.

Оксана виразно подивилася на її чорне волосся.

Маржа посміхнулася.

— Відьми бувають двох видів. Навчені і природні. Я навчена. Ти природня, природні всі руді і всі руді — природні.

— Тому в мені є магія, — згадала Оксана раніше сказане.

— Ні, магія, те інше. Навіть навчені відьми — сумнівні маги. А природні взагалі не маги. Точніше, вони можуть бути магами. Але магія буде окремо, а те природне — окремо.

— І?

— В тобі є якась магія. Її небагато. Тільки на те й вистачає, щоб цей світ не виштовхував. А ось те, інше…

— Зараз ти мені скажеш, що всіх місцевих рудих давно повбивали.

— Ні, звісно. Просто всі знають, що поводитися з ними треба обережно. Та й виховували їх правильно. А ти з іншого світу.

— І? Я можу щось погане зробити?

— Навряд. Щоб природна відьма зробила щось насправді погане, потрібно вирізати всю її сім’ю, включно з котами і собаками, а її саму змусити народжувати нащадка. Був прецедент. На землі Зеленого Ярка досі ні одна розумна людина не сунеться. Там якщо не з’їдять, так затопчуть нащадки охоронців палацу.

— Е?

— А ти можеш розсердитись і невдачі наслати, ненадовго, максимум на роки три. Чи роги виростити, знову ж не назавжди. Чи…

— Зрозуміло, — видихнула Оксана, поняття «ненадовго» в котрої явно відрізнялося від того, що було у Маржі. — Добре. А з викраденням дівчат драконами що не так?

— Все так.

— Точно?

— Точно.

— І це не таємниця?

— Таємниця.

— Чому?

— Бо воно теж природнє і повинно йти, як йде. І тоді або вийде, або не вийде.

— Ага, вдома залишиться, — пробурмотіла Оксана. — А я тут до чого?

— А ти руда, — посміхнулася Маржа.

— Ну просто чудово. Микаль шукав руду?

— Та він руду навіть у страшному сні не бачив. Але трапилася саме ти. Там, де він не очікував. І він тепер не знає, що робити.

— Нічого не розумію, — зізналася Оксана.

 — Та ніхто не розуміє, хіба що денники, але вони не розкажуть, — загадково посміхнулася відьма. — І це саме веселе.

— А мені що робити? — насупилася Оксана.

— Згадувати рецепти напоїв, поки є час. Бо скоро його не буде.

— Чому?

— Яка наївна дівчина, — похитала головою Маржа. — Твій роботодавець і партнер дуже гарний, дуже багатий і неодружений. Вважаєш на нього нема претенденток? І думаєш вони не запідозрять тебе в бажанні отримати такий цінний приз?

— Зараза, — все правильно зрозуміла Оксана.

Ось якраз мисливиць на мільярдерів їй для повного щастя не вистачало.