3

— Взагалі я не така, — розповідала Оксана відьмі через півгодини. Звали її Маржа і вона виявилася чудовою жінкою.

Або це її заспокійливе на основі пива і кориці було чудовим.

— Всі ми не такі, коли спокійні, — підтримувала її відьма, сумно дивлячись вдалечінь. Заспокійливого вона теж випила. — Допоки свого дракона не зустрінем. Дракони витягують з жінок завжди те, чого вони не очікували. Саме смішне, що дракони теж витягнути он те не очікують. А потім дуже дивуються, коли принцеска, котра мирно сиділа за вишивкою і боялася очі на брата підняти, ганяє їх по печері кочергою, обзиваючи так, що записати хочеться, та іще й прискорення блискавками з пальців додає.

— Е? — здивувалася Оксана.

— Матінку його згадала. Чудова жінка. Спочатку дракона кочергою побила. Потім брата з трону скинула за те, що навіть не спробував її врятувати, раз викуп ящеру платити не хотів. Потім сватів з гори спустила, ледь не повбивалися. Потім дракона слідом за ними. Її в одному світі навіть богинею вважають, покровителькою жінок-воїнів.

Оксана здивовано кліпнула.

— Але потім вона заспокоїлася, сина народила…

— Е?

— Так кочергою вона дракона ганяла за те, що звабив і не сказав, що то не сон. Точніше, сказав, після того, як вже звабив. Досі заміж за нього не пішла, настільки розсердилася. Навіть після третьої дочки. Розумієш, дракони дурні, вони щиро вважають, що варто звабити і жінка нікуди не подінеться. А в результаті мають четверо дітей на руках і богиню, котра в них блискавками кидається, коли вони про те «заміж» згадують.

— Ага, — тільки й змогла сказати Оксана. Принцес вона собі теж якось не так уявляла. Особливо тих, котрих дракони крадуть. І думай, це з цим світом щось не так, чи з нею. — Може ви мене додому відправите? — спитала про всяк випадок, хоча вже мала не одну нагоду впевнитися, що це питання чи не чує ніхто, чи так майстерно ігнорує. — В мене там учень і скутер не куплений.

—Розумієш, — відьма подивилася на неї з сумом в очах, — дракони податки не платять, дракони завжди викручуються.

— Мільйонери скрізь завжди викручуються.

— Він скоріше мільярдер, — підморгнула відьма і загадково посміхнулася. — Якщо перерахувати його скарби, додати вклади, нерухомість, боргові розписки від королів, то так воно і буде.

— І що це міняє? — здивувалася Оксана.

— Звучить краще, — сказала відьма і знову підморгнула.

Дівчина навіть запідозрила, що це в неї такий п’яний тик.

— Я додому хочу.

— Всі хочуть. Але навіщо? Розумієш… — Маржа знову підморгнула і випила заспокійливого, після чого гикнула і хихикнула. Прямо тобі класична відьма, на відміну від гномів, ельфів і принцес. — Розумієш, якби тобі було тут не місце, тебе б тут не було, ти була б там, де тобі місце. А там, де ти думаєш, що тобі місце, тобі було погано. Денники завжди знаходять тих, кому погано.

— Я просто літо не люблю!

— Значить перечекаєш його. Грошей заробиш. Навчиш когось. І буде тобі щастя.

І знову, зараза довгоноса, підморгнула. Явно на щось натякаючи.

— А якщо я не захочу працювати?

— Від нудьги помреш, — напророчила відьма і іще раз підморгнула.

Оксана з підозрою подивилася на заспокійливе. Потім акуратно потикала пальцем собі в око, але так і не зрозуміла підморгує воно світові, чи ні.

— Я нічого не розумію в торговлі, в тому, як насправді працюють кав’ярні…

— Повчишся, — життєрадісно видихнула відьма, знову підморгнула, а потім натурально впала обличчям на стіл і захропіла.

— Занадто заспокоїлась, — поставила діагноз дівчина і подивилася на вікно.

Так, втекти через нього було дуже просто. Навіть ніякі ганчірки зв’язувати не потрібно, поверх перший. Але куди тікати? Бігати, ловити пугачів і вимагати повернути себе додому? Яка дурня.

— Єй! — Оксана потикала пальцем в щоку відьми. — Я хоч зателефонувати рідним можу?

Маржа відкрила очі. Потім, не піднімаючи голови від стола потисла плечима і простогнала:

— Можеш. Тут навіть зв’язок працює, дурепа. Нитки пересікають, несуть і все таке. Бо магія.

І заплющила очі.

Оксана трохи на неї подивилася. Потім дістала з сумочки телефон, впевнилася, що зв’язок дійсно є, можливо навіть кращий ніж вдома.

— А може я десь за містом і це все розіграш?

Вірилось не дуже. Тому вона спочатку написала батькам учня про непереборні обставини. Потім мамі про впавшу на голову чудову роботу і необхідність відправитися на неї прямо зараз. Потім подрузі про зустрінутого красені, їй же вона пообіцяла скинути фотку того красеня. Більше робити було нічого.  Заспокійливе діяло якось дивно. Заспокоюватися не хотілося. Хотілося вилізти в вікно і погуляти десь там. Впевнитися, що це дійсно чарівне королівство.

Розбудило це заспокійливе в Оксані пригодницю і авантюристку, не інакше.

— А ці, якщо я їм так потрібна, знайдуть, — вирішила вона і пішла до вікна. — Спочатку екскурсія, а потім робота.