Кінець

Розплющивши очі він побачив як Офелія лежить непритомна в кінці кімнати, а під нею калюжа крові, його друзі намагаються втримати двері, щоб не випустити тіло Синтії яке розв'язалось та хотіло піти, та він і сам був поранений. Помітивши в руках Офелії кинджал він тихенько підповз до неї та взяв його.
-Ти ж не думаєш вбити свою кохану дівчину? - сказав голос Синтії повернувшись до нього. В цей момент охоронці схопили її поставивши на коліна. -Допоможи мені. - крикнула вона Евану дивлячись жалісним поглядом.
-Ти її вбив, і ти не вона. - зло сказав Еван піднявшись на ноги, охоронців злетіли до стелі та висіли там. Синтія підняла руку та Еван теж був прижатий до стіни. 
-Ти правий ми не вона. Але вона і так мала вмерти, ми просто пришвидшили процес. - хлопець, зібравши всі свої магічні сили відкинув її, впавши на підлогу, кинджал відлетів. 
-Синтія, ти мене ще чуєш, я кохаю тебе. Повернись до мене. - намагаючись достукатись до неї сказав Еван. Духи засміялись диявольським сміхом, а потім взяли кинджал і нагнулись над ним.
-Її нема. - лиш прошептали вони, як хлопець іншим кинджалом перерізав їй горло, дівчина встала з шокуючим виразом обличчя. -І я тебе. - сказала на цей раз справжня Синтія і замертво впала на підлогу, очі повернули свій блакитний колір, але волосся так і залишилось чорним. Еван обійняв її бездиханне тіло і заплакав, як і його друзі які за цим спостерігали. В один момент вони всі втратили дорогу для них людину, але Евану було найважче він своїми руками вбив кохану.

Офелія отямилась, їй не потрібно було багато часу, щоб зрозуміти що сталось. Вона просто обняла хлопця пускаючи сльози разом з ним, Синтія теж була для неї дорогою людиною. Тіло Синтії перетворилось на попіл.

***
Еван стояв на тій самій скелі, де вони провели останню ніч разом тримаючи в руках урну з прахом коханої. Офелія довірила йому розвіяти її попіл над морем, зі словами:
"Думаю Синтія, хотіла б, щоб саме ти це зробив"
І зараз, за кілька днів після її смерті він стоїть на цій скелі вдивляючись в схід сонця як було тоді. Йому вже нічого не хотілось, тільки б бути разом з нею, але він розумів, що вже не знайде її навіть на тому світі.
-Щоб вони не казали, я надіюсь що ми ще зустрінемось. - сказав він і висипав прах який полетів за вітром.