9

Еван розплющив очі та побачив свій намет, не було ніяких болів, ні голосів. 
-Вони пішли? - не розуміючи сам собі сказав хлопець, а потім зрадів. Коханої біля нього не було і він натягнувши кофту вийшов на вулицю. Його дівчина стояла на краю дивлячись на схід сонця. Деякі зміни він ще не помітив. - Синтія? Зі мною все добре. - радісно сказав він підходячи до неї. 
-Вибач Еване, але щасливого кінця в нас всеодно не вийде. - заплаканим сумним голосом сказала вона і повернулась, її очі були чорні й з них текли сльози, на шиї з'явились чорні вени.
-Синтія, що ти зробила? - підійшов він і схопив її за плечі вдивляючись в ці нелюдські очі.
-Я забрала їх собі. - вона поклала руку йому на щоку. - Ці очі тобі йдуть на багато більше.
-Народ, що з вами сталось? - стояли Кріс і Лінда з шоком дивлячись на них. З їхнього погляду волосся Еліс стало чорним, а очі сірими, в Евана очі прийняли зелений колір, а волосся посвітлішало.
-Довга історія. Аааааа. - неймовірний біль пронісся по всьому тілу дівчини.
-Нам потрібно до Офелії, вона має чимось допомогти. - сказав він взявши її на руки. -Нам потрібно їхати. - звернувся він до друзів, не можна було чекати. Немає часу.
-Ми з вами. - одразу сказала Лінда за обох.

Вони всі сіли в машину. Синтія терпіла сильний біль, і в її пам'яті одразу з'явилась подія що відбулась два тижні тому.

-Синтія, до тебе якийсь хлопець, він одержимий  евілом. - сказала Офелія коли дівчина тренувала Евана. -В нього кров по всьому тілу, він сказав що не хоче заходити і лиш хоче поговорити з тобою. Він сказав що почекає в лісі.
Синтія вийшла і побачила свого давнього знайомого, він лежав спершись на дерево, все його тіло було в крові, маленькі ранки ніби від слідів ножа продовжували кровоточити. 
-Ерік, що сталось, що з тобою? - дівчина поклавши його голову собі на коліна і спробувала магією зупинити кровотечу.
-Мені вже не допомогти. Забудь, забудь все що вони казали. Ми приречені. - хриплим голосом сказав хлопець. -10 років це все що нам може дати тіло, а потім кінець. Синтіє, я помираю, і на жаль з тобою буде те саме. - сказав він останні слова і втратив свідомість, але це була не просто втрата свідомості, він перестав дихати. Для нього це був кінець. Він пожертвував останніми годинами життя, щоб добратись і сказати їй це. Біль від втрати захопила її розум і вона закричала викликавши неймовірно сильний вітер. Тіло Еріка перетворилось в чорний пил що розвіявся по цьому вітру. Сльози текли, а крик виривався з глибини душі. 

Ерік був її другом ще з дитинства, він загинув і перемістився раніше неї на місяць. Їм сказали що після 10 років повного контролю над тілом, вони стануть нормальними та не будуть евілами, але це була брехня. Через 10 років і один місяць тіло вмирає, а душа разом з ним, і в неї вже нема можливості зайняти чуже тіло.  Синтія раз за разом згадувала це і розуміла, що всеодно помре, то ж зробила те що вважала правильним, в їхню останню ніч вона забрала його душі собі, замкнувши їх у своєму тілі. 

-Еване, що з нею? - запитала Лінда сидячи на задньому сидінні разом з Еліс, яка просто виверталась від болю, доки Еван на всій швидкості гнав машину.
-Довго пояснювати. - сказав він різко повернувши в бік, він знав весь маршрут до бази, на щастя вона знаходилась ближче ніж його власний будинок. Вони заїхали в ліс
-Куди ми їдемо? - запитав Кріс коли раптово дерева почали чорніти. -Що за? 
-Чорт. - він через дзеркало глянув на дівчину, кінчики пальців на її руках почорніли. 
Вони доїхали до будинку де зразу вибігла Офелія помітивши ситуацію на дворі. Еван швидко вийшов і взяв дівчину на руки 
-Що сталось? - одразу запитала вона.
-Вона забрала їх собі. - коротко сказав він.
-Вперше про таке чую. Неси її в тренувальну кімнату.
-Добре. Це наші друзі, їм можна довіряти - сказав він 
-Добре. Ви теж можете піти з нами