6

Приблизно тиждень Синтія вчила Евана прийомам, магії, так щоб він міг боротись. Час від часу біль, яка нікуди й не зникала усилювалась, та не дуже сильно, наче вони чекали слушної нагоди.  І невдовзі це відбулось.

-Де я? - сам в себе запитав Еван коли стояв посеред зруйнованого міста. По вулицях почали ходити ті самі силуети, але більш чіткі, все тіло було чорним з випираючими венами, очі мали червоний колір та світились, наче це просто прорізи, а зуби були наче в акули.
-Може хочеш здатись добровільно? - стали вони всі навколо Евана, їх було десь 20. Синтія казала що максимальна зграя яку вони бачили то 14.
-Краще вам здатись. - сказав хлопець піднявши руки створивши навколо себе бар'єр, маючи надію що вони не зможуть через нього пробратись. Раптовий біль охопив його, та він тримався.
-Твоє тіло і розум досі так сильно пов'язані. - з усмішкою сказав один з силуетів стукаючи кігтями по бар'єру наче по склу. -Ти не зможеш виступити проти нас. -Сказали вони і всі одночасно проткнули бар'єр розбивши його.

-Він не впорається. - сказала Синтія спостерігаючи як на тілі Евана почали з'являтись чорні вени - Вони його поглинуть.

Еван почав використовувати різні прийоми, щоб від них відбитись, йому сказали головне протриматись до світанку, тоді він хоча б ненадовго буде в безпеці. А щоб програти, один з них має торкнутись його голови. Він викликав вітер, щоб не підпускати їх до себе, біль значно ослаблювала його, але він намагався боротись, він не хотів програвати, він хоче жити, хоче жити як він сам. Вітер вичерпав себе, настала черга вогню, як виявилось, ці істоти його взагалі не боялись і проходили наче його нема.

-Ти справді думав, що якщо Синтія тебе навчила чому, ти впораєшся? - сказав один з силуетів, коли Еван застосував магію льоду і спробував втекти в місто, зараз це єдиний можливий варіант, йому потрібно протриматись до світанку. -Вона теж не дуже сильна, була мала частенько отримувала від людей. Думаєш така людина може тебе чомусь навчити? 
-Ну вона краще вас буде. - крикнув Еван і побіг сховатись між вуличками, він не знав це місце, але старався сховатись, так що його не знайшли.
-Це без сенсу. Ми знаємо де ти, ми чуємо твій запах, запах повний страху. - сказав один з них йдучи вулицею разом з товаришами, а потім різко рванув в сторону де був хлопець. Еван одразу побіг далі відчуваючи під ногами воду, вдивившись він зрозумів, що з тої сторони місто затоплене.  Він побіг навколо та побачив човен, сівши в неї він спробував її завести, та все було успішно, тоді він використав силу води, щоб вода сама понесла човен, та духів то не зупинило, вони пішли по воді. 
-Де всі закони фізики. - Лайнувся про себе Еван і повернув голову, в цей момент один з духів торкнувся його голови. -Кінець. - сказав Еван, але відкрив очі і побачив Синтію.

-Слухай мене, Еване я не зможу тебе врятувати, але я можу дати тобі 5 днів. 5 днів без болю, без голосів, без них. Ти цього хочеш? - тримаючи його обличчя в руках запитала блакитноока.
-Хочу. - сказав він і дівчина притулилась своїм лобом до його і почала щось шепотіти, біль одразу зникла, розум прояснився. Дівчина трохи збезсилена сіла на коліна поруч з ним. -Що ти зробила? Я ж вже програв. - сів він біля неї.
-Я їх заморозила, але то ненадовго. В тебе є 5 днів, після цього, я вже не зможу тобі нічим допомогти. - відповіла дівчина дивлячись на нього.-Ти можеш піти попрощатись з друзями та батьком.
-Синтіє, проведеш ці 5 днів зі мною? - подивившись на неї з надією в очах запитав Еван. Дівчина лиш мовчки з посмішкою кивнула.