5

 -Ааааааа. - повернулась, біль знову дала про себе знати. Еван ледве дотягнувся, щоб натиснути кнопку, та його ж рука перестала його слухатись, інші рука все ще була під його контролем, і він спробував це зробити нею, та інша рука схопила її та завадила. З боку це виглядало дивно, та хлопця це нереально лякало, він намагався боротись, він спробував встати та хоч якось нажати ту кнопку попри просто нестерпний біль, та відчуваючи її всі ці роки він навчився щось робити, навіть якщо біль є. Він встав і просто головою нажав цю кнопку зразу впавши на коліна, одразу прибігли чоловіки в костюмах. Очі заплющились, в Евана з'явилось відчуття що він втрачає свідомість, та це було не те.
-Здавайся. - сказав хриплий, чоловічий голос, очі розплющились, та він не впевнений що це були його очі. Руки раптово відкинули охоронця, той аж врізався в стіну, тіло встало на ноги, він втратив контроль. 
-Надзвичайна ситуація, 75 кімната, втрата повного контролю. - сказав другий охоронець в рацію, коли Еван почав підходити до нього, хлопець схопив його за шию та підняв в повітрі, невідомо звідки стільки сили, та охоронець не міг якось звільнитись.
-Не намагайся, ти вже наш . - сказав все той же голос. 
-Не збираюсь, це моє тіло. - відповів Робінсон розуміючи що цей діалог йде між їхніми розумами. Він досі відчував біль, а це означало що ще не все втрачено. Тіло вийшло та попрямувало до виходу.
-Раджу зупинитись. - встала в кінці коридору Синтія. Вона була вдягнута в одну теплу темно синю піжаму босяком, а в її руках був меч, справжнісінький меч.
-Синтія, давно не бачились. Як поживає твій батечко? - сказав голос Евана в знущальній манері 
-Хто ти? - крізь зуби проричала дівчина.
-Вже не пам'ятаєш мене, це ж ти мене вбила коли я просто впустив бокал перед твоїм батьком.
-Онірікс, я була дитиною, мене змушували. - одразу згадала його дівчина, вона пам'ятала всіх кого вбила. 
-А мені плювати, я то вмер. - розлючено сказав Онірікс 
-Поверни Евана, це тіло не твоє. 
-Я в цьому сумніваюсь, я думаю воно чудово мені підходить. - сказав він та з іншої сторони коридору з'явилися охоронці та Офелія.
-Еване, я знаю ти мене чуєш, спробуй повернути контроль, ти зможеш.
-Це наврядчи. Ти справді думаєш, що це перший раз як ми повністю контролюємо його тіло? Бідний хлопчик думав що він відключався. Ти навіть не уявляєш скільки на його руках крові. - шокувавши всіх цим сказав Онірікс і Еван спробував взяти контроль над тілом, голова нахилилась, але потім знов стала в те саме положення. -Не рипайся, ти вже нічого не вирішуєш. - в голос сказав вже не Онірікс Евану. Синтія побігла на нього з одної сторони, а охоронці з іншої, дівчина намагалась завдавати удару, та вони успішно увертались. Дівчина відійшла підняла руку та закрила очі, тіло Евана теж підняло руку, та магія дівчини зараз була набагато сильніше. Вона почала метати тіло зі сторони в сторону вдаряючи об стіни, доки Офелія була поранена тим самим мечем. Очі Синтії стали чорними, та вона вдарила останній раз. Тіло впало та його очі почали закриватись.

Відкрив очі Еван вже прив'язаний до стільця, але на цей раз це був він, його тіло було перебинтоване, та дуже сильно боліло.
-Вибач, вони б не сховались, як би не відчули біль. - сказала Синтія розв'язуючи хлопця. 
-Може не варто. Все болить, але болить не тільки від ран, боюсь вони знову щось зроблять. - сказав хлопець.
-Зараз ні, в нас є кілька днів коли твої рани заживуть, вони спробують захопити розум, доки тіло приходить в себе. - сказала дівчина. -Хочу пояснити як відбувається цей процес, тобі буде здаватись що це відбувається уві сні, але насправді це твій розум буде так робити. Ти побачиш їх, побачиш як їхня душа виглядає насправді, головне не лякатись. Я навчу тебе боротись.