Фіалка віднесла зразок фаршу в лабораторію. Аналіз не був приємним:
— Частина фаршу належить шефу. Але частина належить… Параскеві.
— Це що… я канібал? — прошепотіла Параскева, притиснувши долоні до рота.
Фіалка знизу відповіла:
— Ні. Але ти — частина цієї історії. І салату з тобою більше не їстиму.
Лабораторія втягнула їх у аромат збитої яловичини, спецій і… магії слів. Поряд лежав блокнот із вшитими шматочками аналізу: маркування, тригери, звернення до Параскеви. І це не було жартом.
— Фарш — це генетика цієї пастки, — мовила Фіалка. — Він містить частину подруги. А це означає, що ти стаєш учасницею злочину. Не свідомо, але — об’єктивно.
Параскева зітхнула:
— Я завжди думала, що в мене немає «м’яса» в меню. Тепер я його — частина.
— Салат з тобою — не для мене. — підсміялась Фіалка. — Але правда — не менша за смак. І ті, хто готують, тепер знають, що м’яса тут — забагато.
Фарш зазвучав інакше. Він став не просто їжею, а тестом. І в ньому була її ДНК.