Фіалка вирішила зайти на кухню після гастрофесту – і там, у фритюрниці, була знайдена згоріла купа паперу. Вона була спопелена, майже невидима. Але добре згорілим папером можна прочитати більше, ніж просто текст. І вони відновили його.
На обгорілому папері, тоді як запах диму ще розливався в повітрі, був написаний:
«Рецепт безповоротного пельменя. Інгредієнти: зрада, зуб, соус №5...»
Фіалка, тримаючи краєць паперу, зітхнула:
— Це був лист самого шефа. Останній. Писаний... схоже, під пресом... для м’яса.
Вона обвела поглядом кухню – масла, фритюр, інтенсивний шум сковорідок. І подумала: – Він передчував своє філе.
Запах розплавленого тіста і темної кави поширився залом:
— Він знав, що формулу розсекретили... — відповіла ретельно, граючи з краєм паперу. — Але залишив, щоб ми прочитали… після.
— Це як посмертна атака, — тихо сказала Параскева.
У записнику з’явилось:
«Останній рецепт — зашифрований протест. “зрада” — сам, “зуб” — слід, “соус №5” — старійший елемент злочину. Це закодоване зізнання. Він попереджав: від цього рецепту не відштовхнутись. “Безповоротний” — означає: назад дороги немає. Ми тепер на шляху м’яса.»
Сковорідки киснули у важкій тиші. І навіть шеф-кухар, який замінив попередника, відчув: ця купа паперу — не просто фрагмент. Це був фірмовий спосіб сказати "Я – м’ясо".