73: Пані з каструлею

Монітори охоронної служби мерехтіли — і тут з'являється вона: жінка в балаклаві, що тягла за собою… 40-літрову каструлю. Каструля була вдвічі більше порційного шефа. Камери зупинились, і на моніторах застигла фігура — мов привид кулінарії.

— Вона зайшла, залишила каструлю — й зникла, — пояснив охоронець, який стояв, затамувавши дихання.

У каструлі… нічого не було. Але запах був — ніби часова машина форсувала 80-ті: квашений буряк, подекуди часник, який нагадував Параскеві борщ її покійної тітки.

— Це борщ її покійної тітки, — прошепотіла вона, розглядаючи всю бляху каструлі. — Тоді вона повернулась?

У залі — запах спогадів, таких стислих і ностальгічних, що у всіх зашкіритили сльози. А каструля залишалася мовчазно важкою.

— Це не просто каструля, — сказала Фіалка. — Це полігон спецоперацій. І кожен грам ароматів може бути заложником.

Вони відкрили її — і всередині… нічого. Не соус, не записка, не ніготь. Порожня. Але наповнена наявністю тиші, яка гірша за шум.

Фіалка записала:

«Жінка з каструлею — акт індикації. Порожня каструля — знак порожньої пам’яті чи навмисної пустоти? Запах — код минулого. Питання: чи хтось використовує архетип "бабусині страви"? І чи цілеспрямовано пустила культуру в порожнечу?»

Параскева додала:

— Це ритуал. Вона не повернулася — вона пройшла. І тепер кулінарію пов’язують із порожніми формами.

Каструля залишилась на підлозі — як знак, мовчазний символ. І на той самий момент всі зрозуміли: цей ресторан — не місце. Це — поляна ритуалів і пам’ятей.