72: Загадка консерви

Склад «Золотої Шкварки» — справжній лабіринт зі сталі та тіней. Тут зберігалися не лише крупи й соуси, а й власне — історії. Того дня увагу Фіалки привернула одна банальна — але надпис на ній був викарбуваний, ніби архівна мовознавецька анонакса: «ДО НЕ РОЗКРИВАТИ».

— Тільки дивовижні кухарні собаки можуть знати, що тут ховається, — жартома прошипілила Параскева.

Разом вони змахнули пил, подивилися на консерву — і відчули, як атмосфера стала густіша: ніби запах дерева й кедру, а за ними — потужний струмінь невидимості. Фіалка доторкнулася ієрогліфа — і відчула, як холод прошинає навіть крізь кухонну куртку.

— Досить для загадки, — сказала вона, але вмить… газ (або прокляття) вибухнув. Скільки фокусів — занадто багато. Склади з хімічними соусами не вибухають так, щоб можна було втратити брови й не помітити.

Її погляд упав на Параскеву — у якої волосся стало ворушитися в сторони, наче пропелер.

Через пару хвилин обидві прийшли в себе — банку щезла в пилу, лишивши внутрішню тремтливість. Але ж треба бути сміливими — тому вони взяли її назад на світло.

— А тепер відкриваємо? — запитала Фіалка і довго вдивлялася в консерву.

Вони розкрутили кришку — і всередині… записка:

«Той, хто любить шпроти — не може брехати. Але й не виживе.»

На папірці — жирні червоні смуги, ніби від копченої риби. І запах — той самий, на рівні порогу: солоний, риб’ячий, осоружний.

Фіалка обнюхала записку:

— Очевидно, — промовила вона, — шпроти тут — не просто риба, а… фільтр правди.

Параскева пожурилася:

— Значить… людина, що любить шпроти — винна? Але чому тоді записка — загроза?

Фіалка записала:

«Банка "не розкривати" — пастка. Вибух хімії/прокляття — психологічний тиск. Записка — шифр: шпроти = правда. Пояснення: можливий механізм страху. Питання: чи справді хтось вміє перевіряти приховану брехню за смаком?»

Запах трохи вщух, але в голові лишилась одна думка: шпроти тут — не просто емблема, а оператор сцени. І якщо наступні інгредієнти не лише пахнуть, але й говорять — справa набирає форму.