65: Кров з кетчупом

Наступного дня «Золота Шкварка» зустріла… нових наслідків. Новий шеф, той самий Бланш, що взяв місце на кухні після попереднього, стояв за плитою з такою серйозністю, якої не мала навіть його вилка.

— Це просто кетчуп, — спокійно пояснював він, витираючи сукню-піджак білим фартухом.

Але Фіалка — ошелешена Майстром — стверджувала:

— Це кров.

— Що? — Перепитала вона, торкаючись краю плями. — Крім запаху томатів, є і… інші підозри.

Експертиза дала результат: 50 на 50. В кетчупі були сліди, які, якщо придивитись, виглядали… ледь рудуватими. У маринаді — доволі дивні хроматичні вкраплення.

— Він щось приховує, — підсумувала Параскева.

— Або він — напівтомат, — додала легко Фіалка, дивлячись на нового шефа. — Чи помічаєте, як між соусом навколо є формений контраст?

Шеф сипонула звичний набір — четверговий лук, петрушку — але руки її тремтіли. Пляма не зверталася в жоден бік, мовби була вічною.

— Але питання — від кого? — спитала Фіалка, записуючи:

«Кров/кетчуп — суміш. Напівтомат. Інцидент в плані "чесна їжа?" Якщо пляма — доказ — то шеф чистий на 50%. Значить — або сам тоді — або жертвовує на кухню. Питання: чи це загроза? Чи спроба лишити запах?»

Параскева кивнула:

— Якщо він — напівтомат — значить, ми маємо справу з... конструкцією або френд-зрадником.

— Може, він подає серцю не м’ясні, а історичні символи? — весело припустила Фіалка. — Але тоді треба трохи більше томатного смаку і трохи менше кримінального запрограмування.

Пляма залишилася. Як і питання. І тепер слава кетчупу — не лише в смаку, а й у кримінальному блендері нового шефа.