55: Кулінар без совісті

З появою нового шеф-кухаря на кухні «Золотої Шкварки» запанувала тиша. Але не благословенна — а підозріла. Тиша, в якій навіть яйця боялися тріснути не за розкладом.

Його звали просто — Бланш. Жодного прізвища, жодного акценту. З’явився зненацька, з резюме, що пахло свіжою друкарською фарбою, і з ножем, гострішим за фінансову кризу в кулінарному технікумі.

Готував він… занадто добре. Пельмені з начинкою, яка змушувала сумніватися в житті до них. Борщ — як одкровення з ложкою сметани. Навіть омлет мав нотки поезії.

— Він знає все… — шепотіла посудомийка Галина, втираючи руки в рушник із принтом буряків. — Але нічого не питає. Ні про трупи, ні про гречку, ні про соус, що чхає…

Фіалка насторожилась. Адже навіть найкращі кухарі, потрапивши в ресторан із репутацією, де стільки народу загинуло в тарілці, хоча б раз питають: «А що тут взагалі коїться?»

Бланш — мовчав. Смажив. І мріяв про мішленівську зірку. А ще — замикав кабінет.

Звісно, Фіалка проникла туди (через вентиляцію і легке згинання моралі). І знайшла книгу, що лежала в центрі стола, ніби чекала:

«Як залишитись невинним, навіть коли вариш у вині»

Книга була нова, але сторінки — загнуті. Під деякими — нотатки. Олівцем. Почерк рівний, холодний.

«Коли вони знайдуть слід, просто подай іншу страву»

«Ніколи не зізнавайся. Навіть, якщо в твоєму холодильнику — пельмень із паспортом»

Фіалка завмерла.

— Це не кулінар. Це… гастрономічний маніпулятор!

Вона занотувала:

«Бланш. Без прізвища. Надто смачні страви. Надто мовчазний. Книга — доказ. Підозра: 9 з 10. Кримінал у кожній краплі соусу»

В той вечір омлети не подавали. Всі страви пахли небезпекою і… мускатним горіхом.