53: Гречка з характером

Склад з крупами в «Золотій Шкварці» був місцем, куди не ступала нога жодного нормального відвідувача. Його боялись навіть миші, бо там жили інші — вищі форми круп. Особливо — гречка. Вона стояла в кутку, у величезному мішку, ніби чекала свого зоряного часу на фронті каш.

Фіалку сюди привела інтуїція та запах помади з ароматом вишневого паніки. Вона одразу побачила напис на мішку:

«Він живий. Але не довго.»

Нанесено з любов’ю, нервами і чітким натиском — помадою. Колір — "Пекельна вишня". Це була та ж сама помада, якою Параскева одного разу підписувала листа до Верховного Рагу — кулінарного рейтингового агентства.

— Ага… — протягнула Фіалка, схиляючись над гречкою. — Маємо драму з присмаком перловки.

Вона обережно відкрила мішок. Усередині, окрім зерна, було ще щось: старенький мобільний телефон — модель, яка мала стільки кнопок, що могла бути калькулятором, пультом від телевізора і зброєю самозахисту.

І тут він задзвонив.

Фіалка здригнулась — вона не боялась вбивць, але дзвінок із гречки?

— Алло? — обережно прошепотіла вона.

— Це… Бульйон, — пролунав голос. Теплий, трохи м’ясистий.

— Хто? — перепитала вона.

— Ти наступна, Фіалко.

Після цього телефон заварився. Не в буквальному сенсі, але з динаміка пішов звук кипіння, а екран замиготів і показав рецепт борщу. Але замість інгредієнтів були слова: «Зрада, пристрасть, кардамон».

— Боже, навіть гречка вже з сюжетом! — зітхнула Параскева, яка з’явилась у дверях складу.

Фіалка тим часом записала:

«Гречка. Помада. Телефон. Голос "Бульйону". Погроза. Рецепт-шифр. Підозра: кулінарна змова триває. Наступний крок — борщ або зізнання»

Вона не знала, хто такий Бульйон, але знала точно — ця історія не закінчиться простою кашею.