41: Тісто не бреше

Фіалка стояла біля масивного столу, вкритого тонким шаром борошна та слідами пельменів. Кухня «Золотої Шкварки» здавалося змовилася мовчазно шкодувати через кожне недолюблене тісто. Вона вивчала одвічний інструмент – дерев’яний качалку, вкрита сухими шматочками тіста, і куці рештки начинки, котрі нагадували кулінарне поле битви.

Серед цього хаосу її око затрималося на одному особливому пельмені — наче він зумисне лежав на середині столу. На тісті — чіткі ініціали: «П.П.». Відбиток був не надто акуратний, але достатньо виразний, ніби штамп, вирізаний поспіхом.

– Це підпис! – запалено вигукнула вона, відчуваючи азарт в очах. Бо для детектива навіть ініціали на тісті – це ніби ключ до сейфу.

Фіалка нареєструвала: підхід до ліплення — буквально і напряму як показник слідчого. Вона знайшла блокнот Параскеви, де між чеками з «АТБ» і фрагментами рецепту хтось акуратно підписував покупку: «П. П. за гірчицю». І тут вона подумала: «Це та сама рука? Ті ж почерк і ті ж рухи, коли вона підписує чеки й коли залишає ініціали в тісті».

– Вона замішана… буквально, – подумала Фіалка й провела пальцем по ініціалам, як великим, панорамним ключем.

Морква, яка лежала поряд, здригнулася. А тісто мало нахил — якби мало змозі, воно підморгнуло б, мов те старе відео на кухонному ґаджеті.

– Якщо це її почерк – значить, вона тут була не як глядач, а як учасник. І не просто учасник, а автор цього напису. Параскева тепер у грі.

Її блокнот розгорнувся:

«Слід: ініціали П.П. на пельмені. Почерк збігається. Параскева – учасниця? А може – прихована авторка? Ціль: дізнатися, що означають П.П.: ‘Помста Підпілля’, ‘Пані-Почерк’ чи ‘Пельмень-Привіт’?»

Столи до вечора виглядали організованіше. Але коли тісто говорить — доводиться слухати.