31: Пельмень під прикриттям

У кожної поважної детективки настає момент, коли вона мусить запитати себе: «Чи готова я піти на дно?» У випадку Фіалки — це дно було посипане борошном і залите яйцем. Вона влаштувалась у «Золоту Шкварку» під прикриттям — як помічник ліпальника пельменів.

— Я просто обожнюю м’ясо і таємниці, — сказала вона, щиро дивлячись у втомлені очі кухарки Валентини.

— А ще щось обожнюєш? — підозріло уточнила та.

— Перфорацію в капусті, чесність у хріні й чоловіків у білому фартусі, — відповіла Фіалка з посмішкою на губах і шпигунським вогником в очах.

Фіалка отримала фартух з написом «Ліпи, мовчи, жуй», дерев’яну дощечку і півтора кілограма фаршу з неоднозначним ароматом. Поруч сидів дід Микола, ветеран пельменного фронту. Він не довіряв мікрохвильовкам, людям без мозолів і жінкам, які надто багато питають.

— Твої пельмені — як моя молодість, — буркнув він після першого десятка. — Криві, ніжні й страшно сумні.

Фіалка і не заперечувала. Її пельмені справді мали вираз обличчя. Один ніби зітхав, інший — тремтів. А третій, здавалося, дивився на неї й шепотів: «Біжи...»

— Вони... плачуть? — тихо спитала стажерка Алінка, яку призначили посипати пельмені борошном.

— Це не пельмені, це терапія, — відповіла Фіалка. — В них — біль поколінь.

Під час перерви вона пробралася у комору, де колись знайшли третій — ну, не зовсім труп, радше — сильно зіпсованого кальмара. Там вона відшукала старий щоденник у пельменній коробці. На обкладинці хтось вивів: «Пельмень — це не їжа. Це меседж».

Сторінки були жирними, але зміст — інтригуючим. Там ішлося про «групу духовного ліплення», яка ліпила пельмені з молитвою. А ще — про якогось дивного клієнта на ім’я «Мистер К», який завжди вимагав, щоб пельмені мали форму сердечка… або черепа.

Фіалка занотувала:

«Замість слідів — фарш. Замість підказок — тесто. Серед пельменів — біль, серед ліпальників — мовчання. Ресторан — як сектантська школа: всі щось знають, але мовчать під звуки рубаного м’яса».

Надворі захід сонця підсвічував вікна червоним, мов кетчуп. І здавалося — хтось дивиться з морозилки. Але, можливо, це був просто сирник, що загубився між світанками.