30: Сіль, хрін і помста

Серванти — це особливе місце. Ззовні — полички з посудом і припасами. Всередині — темна кухня людських пристрастей. А в серванті шефа з ресторану «Золота Шкварка» зберігалося щось значно пікантніше за звичайну гірчицю.

Фіалка відкрила дверцята, які довго пручались, скрипіли і вдавали, що вони зі шведської родини меблів, а не з Жужманського ринку. Всередині — баночка хрону. Стримана, старомодна, але з підписом, який обпалював сильніше за сам хрін: «Тільки для ворогів».

— Це що, кулінарна зброя? — спитала Параскева, озираючись, ніби в банці могла сидіти змова.

Поряд — сіль у формі черепа. Кришталево-біла, з порожніми очницями і дивним блиском на носі, ніби щойно прочитала новини про свою роль у вечері.

Фіалка, не маючи захисного спорядження, обережно відкрутила банку хрону. І всередині — не гострота, не есенція, а… записка.

На старому папері, пожовклому, ніби це лист із середньовіччя чи щонайменше з попереднього квартального звіту, було написано:

«Якщо ти читаєш це — ти вже в салаті».

— Це вже особисте, — пробурмотіла Фіалка.

Бо кулінарні погрози в хроні — це як заявка на премію за найкреативніший метод передачі ненависті.

Параскева в цей момент знайшла ще одну баночку — з написом: «Перець для помсти», а поруч — сірники й записку: «Готуй, поки не вибухне».

Фіалка записала:

«Хрон — з посланням. Сіль — у формі черепа. Вміст — загроза. Мотив — помста. Шеф залишив кулінарний тестамент. І він — з гостринкою».

Тепер вона знала: у цій справі не просто замішані тісто і зрада. Тут пахне глибокою кухонною війною.

— Треба готуватися, — сказала вона.

— До чого? — спитала Параскева.

— До того, що далі буде ще гірше. Бо якщо шеф залишив хрін «тільки для ворогів», значить — у нього вони точно були. І, здається, вони повернулися.