27: Цибуля плаче за всіх

На третій день після трагедії з пельменем і тіткою Галею, ресторанна кухня «Золотої Шкварки» працювала, як сцена мелодрами. У повітрі стояла важка суміш пережитого, мускатного горіха й розпачу. І над цим усім панував він — стажер Артемко, з ножем у руці й цибулею в душі.

— Це не спеції. Це трагедія, — зітхнув Артемко, знову витираючи очі. Його сльози падали в рагу, додаючи йому емоційності, драматизму і вологи на рівні сироїжки після дощу.

— Може, досить цибулі? — обережно спитала офіціантка Лілі.

— Це не від цибулі, — відповів він, — це від атмосфери. Вона… ридає.

І справді: звуки з холодильника ставали дедалі дивнішими. Хтось казав, що вночі там чули плач. Інші — що двері самі відчиняються. А одна посудомийка принесла відео, де на фоні морозива чітко видно напис на запітнілій стінці: «Не забудь лавровий!»

— Це точно шеф! — прошепотіла Параскева. — Він завжди про лавровий кричав. Навіть у сні. Особливо в сні!

Холодильник став офіційним джерелом тривоги. Навіть кіт Ріко обминав його стороною, хоч там іноді залишали ковбасу для нього.

Фіалка, підійшовши до холодильника, почула… зітхання. Тихе, холодне. Можливо — з системи охолодження. А можливо — з потойбіччя.

— Якщо це не технічна проблема, — мовила вона, — то або холодильник має душу, або наш шеф дуже не хоче йти на той світ без свого рецепту.

Вона зробила запис:

«Холодильник — джерело дивного. Звуки: плач, зітхання, поради. Можливо — техніка. Можливо — привид. Перевірити температуру, записати звуки, оглянути морозиво.»

Після цього вона ще раз глянула на стажера.

— Артемко, може, досить плакати?

— Я не плачу. Це всередині плаче моя наївність, що вірить у нормальну практику.

І він різав далі. А рагу — пахло… тугою.