26: Стрибок у вареники

Коли організатори гастро‑батлу підбивали підсумки — скільки порцій було з’їдено, скільки — викрадено, а скільки — психічно не витримано, тітка Галя зникла. Просто зникла. Як дим із пательні, як гроші з банківської картки в чорну п’ятницю.

Останній, хто її бачив, був студент‑волонтер, який ніс гарбузовий штрудель і на секунду обернувся:

— Вона казала: «Йду перевірити температуру казана», — і все. Зникла. А штрудель спопелився.

Через годину — паніка. Через дві — дзвінки в морги й травмпункти. А через три — несподіване відкриття у вареничному цеху на задньому подвір’ї ресторану. Там, серед клубів пари, між мішками з картоплею, борошном і втраченою гідністю — у казані булькала… тітка Галя.

— Жива! — вигукнув стажер із відром.

— Ледь, — уточнила Параскева, яка встигла принести чай із мелісою і заспокійливий рушник.

Галя сиділа просто в гарячій воді з варениками, накрита кришкою з діркою — для вентиляції і випадкової містики.

— Я бачила кулінарного духа! — репетувала вона. — Він був у тісті! У нього очі з кориці! І він шепотів: «Додай лавровий… або помреш від недосоленого!»

Фіалка поглянула на неї з підозрою:

— А може, це був співробітник у костюмі? У нас же не Хелловін…

— Ні! Він літав! Літав над варениками! Як шеф у вихідний — зневажливо і без попередження!

— Може, її вдарив пар, — припустив Сірко. — Або вона нарешті зустріла свою кулінарну карму.

Фіалка занотувала:

«Галя — у варениках. Дух — можливий. Маскування — імовірне. Перевірити вентиляцію, температуру казана й кількість зниклих співробітників. А також — чи не втік хтось у тісті.»

Поки Галя злегка парувала й уперто тримала ананас у руці (він, за її словами, її врятував), Фіалка подумала:

— Якщо в цій історії є духи, то з явно перебільшеним почуттям смаку. Але якщо немає — то в нас просто справжній маніяк у фартусі.