24: Гастро‑батл на кладовищі

У Жужманці, де для гастрономії немає табу, навіть місцеве кладовище перетворили на майданчик для гастро‑фестивалю. Юрба людей важко впізнавала тишу надгробків за звуками пательонь і запахами смажених спецій. В огорожі — банери «Смакуй життя навіть там, де інші ходять спочивати».

Ярослава‑Фіалка й Параскева кулаком поплескали по спині одна одній — атмосфера настільки нестандартна, що навіть котел із борщем стояв поряд з меморіальною плитою. Тут мали готувати фірмові «Пельмені шефа»: «Слава живим — тісто з душею!»

Та шеф — мертвий. І його рецептом тепер хтось користується.

— Дивись уважно, — шепотіла Параскева, коли вони підійшли до фудкорту. — Він використовує його принаймні на тридесят відсотків маґічні порції.

Поруч стояв кухар у старому фартусі зі знаком ресторану — але цей фартух надто добре сидів. Занадто чистий. І зліва на грудях — маленька пляма соусу, що нагадувала відбиток пальця.

Підійшовши ближче, Фіалка впізнала виклик у жестах: це не просто співучасть у фестивалі, це — виклик підземному духу шефа. «Гастро‑батл» — де боротьба іде не лише за смакові рецептори, а й за визнання кулінарної громади.

— Хтось готує з того світу! — прошепотіла Параскева, кидаючи погляд на тривожний фартух.

У повітрі майорів пар: з каструль виривалися хмари, схожі на привиди з легенд про шепіт шефа. Дехто тримав власні рецепти «класики» — із трюфелями, мускатним горіхом, часником — але цей «духовик» працював за чужим гідним алгоритмом.

Хтось із аудиторії вигукнув:

— Це не просто копія! Це її швидка версія — з оптимізацією!

Фіалка ніколи не думала, що кулінарія може бути настільки драматичною. Готуючи гаряче, кухар розмахував ложкою, ніби диригент оркестром смерті. Він ліпив пельмені одну за одною — і кожен з них виходив ідеальний, ледве злегка підрум’янившись збоку.

— Я бачу це, — тихо сказала Фіалка, — це той самий соус, ті самі пропорції — як у справжнього шефа. Може, цей кухар — його учень?

— Або його посланець, — здогадливо додала Параскева. — Він повернувся… хоча б у рецепті.

Група іноземних гостей, що прибули «на атракціон культур», мовчки ковтала, намагаючись не скрикнути, особливо коли побачили надгробок, на якому хтось написав «Смак, що живе довше за нас».

Фіалка зробила запис:

«Гастро‑батл. Місце: кладовище. Учасник: новий з фартухом шефа. Стиль: однаковий з оригіналом. Питання: учень, фанат чи зомбі‑кухар?»

І подумала:

— Якщо хтось повертається через рецепти з того світу, наша справа — вже не кулінарна. Це містика. І ми на порозі великого відкриття.