23: Фарш і фрустрація

Фарш — річ підступна. Ззовні — просто суміш, а всередині — все, що встигло втекти з холодильника до приїзду ревізора. У ресторані «Золота Шкварка» фарш мав окрему історію: його готував шеф особисто, з інгредієнтів, які зберігалися у сейфі з кодом і паролем «Пельмень123».

Після нещасного випадку з пельменем-зубоносцем, фарш відправили на експертизу в Жужманську кримінально-гастрономічну лабораторію. Очолював її професор Пікант — чоловік, який колись довів, що зіпсоване сало має психотропний ефект.

Результати вразили навіть холодильник.

— У цьому фарші нема ні свинини, ні яловичини, — повідомив Пікант, розгортаючи звіт на 27 сторінок. — Ми не змогли встановити чіткий склад, але… структура тканини дуже нагадує людську. Особливо — бухгалтерську.

Параскева, почувши це, сплеснула руками й тицнула пальцем у калькулятор, який тримала, як талісман:

— Це все він! Я казала, що цифри — зло! Ви думаєте, бухгалтер зник, бо поїхав у відпустку?! Та він міг стати частиною бізнес-ланчу!

— Не виключено, — похмуро додав Пікант. — Ми ще перевіряємо наявність слідів паперової документації. У деяких шматках — підозріло багато целюлози.

Фіалка уважно розглядала звіт. На 17-й сторінці хтось від руки дописав:
«Можливо — екс-бухгалтер. Можливо — дуже старе м’ясо з характером.»

— Ви ж розумієте, — звернулася вона до всіх, — якщо виявиться, що хтось буквально поклав свої рахунки в пельмені — це вже гастрономічне правосуддя.

У блокноті з’явився запис:

«Фарш — мутний. Свині немає. Людина — під підозрою. Параскева — паніка. Можливо — бухгалтерська помста. Або невдала оптимізація персоналу.»

А в кутку залу, у банці з квашеною капустою, щось тихенько булькнуло. І це вже точно була не спеція.